Архів
Середа,
23 серпня 2017 року

№ 66 (19511)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта

Наша пошта

Добірку підготувала
Лариса САЙ-БОДНАР.

Версія для друку          До списку статтей
  • Рядки з листів

Втратили те, що мали

У СВОЇЙ передвиборній агітації Петро Порошенко обіцяв, що у разі обрання його президентом українці житимуть по-новому. Мовляв, він докладе для цього максимум зусиль. І таки дотримав слова — ми живемо по-новому. Та так, як іще ніколи не жили. Щодень влада збільшує тарифи та відпускає ціни. А чи можна на них прожити — керманичам байдуже. У них одна мета: як витиснути гроші з МВФ. Шкода, що за 26 років незалежності Україна не лише не надбала, а й втратила те, що мала.

Олексій КСЬОНЗ.

м. Миргород Полтавської області.

 

СЬОГОДНІ куди не кинь — усе погано. Про це безперестанку говорять по телевізору, пишуть у газетах. Звісно, проблеми є і їх багато, але ж від цього не кращає, навпаки, напруження зростає, люди злі, роздратовані. Ми, наприклад, із чоловіком Василем Івановичем намагаємось розв’язати їх самотужки. Я маю пенсію 1300 гривень, а чоловік — удвічі більшу. Сюди входить і надбавка 300 гривень йому як заслуженому працівнику сільського господарства. Та й цих грошей малувато, бо ще ж хочеться допомогти дітям чи онукам, однак викручуємося як можемо. Щось продаємо з городу, тож улітку легше. Взимку складніше, оскільки субсидії не маємо, але я жартую, мовляв, скільки тієї зими. Так і живемо, радіючи кожному дню, дай Боже лише не хворіти…

* * *

СПОКОНВІКУ для мене Україна асоціювалася з молодою красивою дівчиною — кров із молоком, в національному вбранні, у розкішному вінку з кольоровими стрічками. Такою її й зображали на картинах. А зараз зовсім інші асоціації. Оце слухаю наших керманичів, які потішаються, що буцімто Україна уже стає європейською державою, і нахваляються, що вони зробили для цього, а мені і смішно, і соромно, і лячно.

Створюється враження, що вони говорять самі до себе. Бо народ не лише з іншого боку екрана, для них — на іншому континенті, про його життя вони нічого не знають. Та й знати не хочуть! Тому сьогодні моя Україна — це тяглова кобила, яку запрягли возити весілля. Ось і возить: зад у милі, а голова у вінку.

Юлія МЕЛЬНИЧЕНКО.

с. Гора Бориспільського району

Київської області.

Михайло ПРАВДА.

м. Тальне Черкаської області.

 

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове