Наша пошта

Точка зору

А що країна без села?

«СЕЛО! І серце одпочине. Село на нашій Україні — неначе писанка, село. Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати, неначе диво». У цих відомих кожному рядках великий Кобзар так захопився сільськими краєвидами, що навіть панські палати, що височать на горі, на тлі біленьких селянських хат, захоплено вплів у загальний вінок квітучої сільської дійсності.

Відтоді минуло понад століття. Скільки всього пережило українське село — війни, руїну, відбудову, голодомор, розкуркулення, колективізацію — перш ніж почався розквіт колгоспів, а з ним і розвиток інфраструктури села. Будувались дороги, дитсадки, школи, магазини, медпункти. А клуби? У всіх без винятку селах, а в них ансамблі — один кращий за інший, неначе змагались між собою. Село жило, розвивалось, народжувало дітей.

Минали роки, десятиліття. Село вийшло на новий етап розвитку. Землю розпаювали і в цьому були свої плюси. Та, на жаль, здебільшого чужі орендатори сприймають село лише крізь призму родючості землі, у якій немає місця емоціям, відтак турботі про селянина. Тільки цифри врожаїв. Що вищі — то краще.

А село тим часом зубожіє. У реформованій Україні це лише мізерна часточка, яку чиновники розглядають як товар, котрий можна вигідно продати. А що, власне, країна без села?

У невеличкому селі Межиріч, що в Острозькому районі на Рівненщині, молодь назавжди полишає свою малу батьківщину, а ті, хто залишається, щодня змушені їздити на роботу до міста, бо у рідному селі не потрібні ні їхні вправні руки, ні розумні голови, ні гарячі серця. Тож залишилося здебільш старше покоління. А який може бути місцевий розвиток без молодих енергійних, яким, як кажуть, і вітер у спину?

Щодо реформ, зокрема медичної, то якщо, приміром, у селах, що мають амбулаторії та медпункти, за рівнем надання послуг медицина залишилась у минулому столітті, то тепер у цій місцині взагалі не буде ніякої.

Звісно, чиновники слушно зауважують, що так звані нові обласні лікарні будуть добре обладнані та надаватимуть якісні медичні послуги. Та чи доїде селянин до тих медичних благ? Чи стачить сил? А ще ж — на чому і за які кошти?

Освітня реформа відбувається не менш скандально. Втім, тут бодай уже є певні результати.

Болючим залишається питання об’єднання територіальних громад. Це справді непогане рішення як для бюджету, так і для економіки села. Але коли в Україні чітко видно поділ сіл на бідні та багаті, коли люди не поінформовані про реформу та залишаються невирішеними інші, нагальніші, сільські проблеми, впровадження її у життя недоречне.

Село Межиріч тільки одне з тисяч подібних. А скільки їх із такими ж проблемами по всій країні? Як же хочеться, щоб уже в найближчому майбутньому українське село припинило бути відкинутим острівцем, забутим Богом і чиновниками. Хочеться, як за Шевченком: «...сам Бог витає над селом».

Світлана СТАСЮК.

м. Острог

Рівненської області.

Iз цього — та в краще

ЗАРАЗ куди не кинь, гудять молодих: мовляв, не такі вони ентузіасти, завзяті до роботи, якими були ми. Це ви не бачили, як добре господарюють у нашому селі молоді спеціалісти голова сільради Альона Матвеєва та секретар Альона Черненко. Минув тільки рік, як вони взялися до виконання своїх обов’язків, а ми відчули, що маємо справжніх хазяїв. Поремонтовано асфальтівку, проведено освітлення центральних вулиць, упорядковано кладовище, а скільки ще зроблено дрібних справ — і не злічити.

Узяти хоча б День села! Такого свята, мабуть, не було за весь період його створення. Віншували старожилів, подружжя, які прожили 50 і більше років, багатодітних матерів. Усі вони отримали подарунки, оплески односельчан і вітання від жіночого фольклорного колективу «Джерело» під керівництвом завідувача клубу Любові Корамшук. Гостями свята були делегації і художні колективи із сусідніх сіл. Усіх учасників дійства — і господарів, і гостей — пригощали козацькою кашею, розважали дотепними жартами, веселими піснями.

Звісно, левову частку грошей для організації таких заходів надали наші спонсори — орендатори земель ТОВ «Світлана», які тісно співпрацюють із сільрадою. «З цього — та в краще», — кажуть у нас, коли купують нову одежину. А ми хотіли б і надалі так само дедалі кращих змін для села.

Іван ВАСЮТІН.

с. Чичиркозівка

Звенигородського району

Черкаської області.