Архів
П’ятниця,
11 серпня 2017 року

№ 62 (19507)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Сумні роковини

ГРУЗІЯ. Минуло дев’ять років від дня російського вторгнення до країни.

Докладніше...
На порозі громадянської війни

ВЕНЕСУЕЛА. Контрольований опозицією парламент оголосив конституційну асамблею нелегітимною.

Докладніше...
Гонорова автономія

КИТАЙ. Тайвань готовий захищатися від Китаю у разі необхідності.

Докладніше...
Ракетний удар

СИРІЯ. Армія Башара Асада завдала ракетного удару по передмістю Дамаска.

Докладніше...
Наша людина у космосі

КАНАДА. Одним із двох нових астронавтів країни став українець за походженням.

Докладніше...
Перезавантаження економіки

САУДІВСЬКА АРАВІЯ відмовляється від нафти як опори економіки.

Докладніше...
Лісові пожежі

МАКЕДОНІЯ. Уряд увів режим надзвичайного стану через масштабні лісові пожежі.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Із безсмертної спадщини

Вічне кохання Ликери

Ольга ОСИПЕНКО,

провідний науковий співробітник музею С. Гулака-Артемовського.

м. Городище Черкаської області.

Т. Г. Шевченко. Портрет Ликери Полусмак. Італійський олівець. [Літо 1860].

Виповнилося 100 років із дня смерті жінки, з якою був заручений і оголосив своєю молодою Тарас Шевченко. Про неї дійшла до нас не дуже добра слава. Та чи справді вона на неї заслужила? Мова про Ликерію Полусмак...

РОЗПОВІДІ про стосунки Великого Кобзаря з жінками здебільшого вичерпуються переліком тих, на кого нібито звертав увагу Тарас Григорович, та іменами тих, кого він згадував у поетичних присвятах або у своїх листах. Проте чи не кожен іще зі шкільної парти пам’ятає сумну історію його сватання до Ликерії Полусмак — невдячної дівчини, яка не зрозуміла високих почуттів, не оцінила генія й не погодилася стати його дружиною.

Хто ж вона, поетова єдина наречена? Народилася на Чернігівщині, сирота, кріпачка панів Макарових, хоча вважала, що з вільних, адже діди-прадіди козакували. Собою височенька, струнка, кароока, з густою темною косою. Тип українки, який найчастіше зустрічаємо в картинах Шевченка-художника.

До Петербурга привезла стара пані Ликеру наприкінці 1859 року. Дівчина служила покоївкою у домі Варвари Картишевської, де двічі на тиждень відбувалися літературні вечори. Учасником їх був і Шевченко. Те, що дівчина запала Тарасові в душу, пізніше розповість сама Ликера: «Ходить по хаті, як я за столом прислужую, і дивиться на мене». Вона теж не лишилася байдужою: «Я почала встидатися: лиш він прийде, а я вже боюсь показатися». А далі щиросердно зізнається: «Тарас Григорович мені подобався».

Та й як могло бути інакше, коли він дуже добрий, уважний. Як подавала кожуха і шапку, завжди давав гроші. А коли приносила листа, то отримувала карбованця! «Ти пішки прийшла?» — питав. «Пішки». — «Така гарна дівчина, а ходить пішки! На ж тобі на підводу!»

Щире Тарасове слово проклало шлях до дівочого серця, яке відповіло тією ж приязню. Той роман у поглядах та словах не залишився непомічений. Тургенєв не втерпів — встромив свого носа в чужі справи й запитав Ликеру, чи подобається їй Шевченко. Питала й молода пані Карташевська. До речі, пан дав дівчині вільну, тільки дізнався про поетові почуття до неї. Сором’язлива Ликера не знала, що казати і що думати.

Шевченко все дужче прихиляється до неї. А вона до нього. Нарешті поет освідчується, і Ликера дає згоду на шлюб. Він купує нареченій незліченні подарунки, винаймає їй окрему кімнату. Напевне, у ті літні місяці в Петербурзі не було щасливішого чоловіка, ніж наш поет! Уся його увага Ликері, навіть поетична Муза покинута — за липень жодного рядка, а в серпні лише одна поезія — «Ликері».

…Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені.

Та на Шевченка накинулись усі «добрі люди», які так «любили-шанували» поета, що хотіли застерегти від «необачного, необдуманого кроку». Що не підходить йому... морально-духовно. А ще — нечепурна, хитра та підступна... Дещо й дівчині про Тараса намовили: «Він гуляє, а ще — п’яниця».

Не витримала такого несподіваного буревію у своєму житті Ликера. Перелякалася, розгубилась, відмовилася йти під вінець. Чи могла проста дівчина збагнути, що відбувається, зробити вірні висновки? Пізніше вона скаже: «Я була зовсім дурна й не знала, який він великий чоловік».

Усі «критики» Ликери завжди згадують її останню безграмотну записку Тарасові (яка збереглася до наших днів) із дуже образливими словами. І те, що в подарованому ним хрестику вмить «розчарувалася», дізнавшись, що не золотий... Не оминули й байдуже викинуті квіти, подаровані нареченим. Того, що була нерозчесана, кімната неприбрана, а вода в графині незмінена...

«Звалюючи» усю вину на Ликеру, забуваємо, що Шевченко — геній, але водночас людина із плоті та крові зі своїми недоліками, пристрастями, вчинками. До того ж Тарас у цей час ще й тяжко хворів. Можливо, це теж сприяло тому, що сталося.

Здавалося б, хіба нам судити, що відбулося між Тарасом і Ликерою? Та натомість любов українців до поета така величезна, що хочеться збагнути, чому він, здобувши безсмертя, при житті не мав звичайного людського щастя? Чи був би щасливий із Ликерою? Для Шевченка такий поворот відродив би сенс буття, приніс певний сімейний затишок, спокій душі... Зрештою, це було б здійсненням головної мрії останніх років, якщо не всього життя. Не судилося... Розрив відбувся на радість багатьом із Шевченкового оточення. Чого ж добилися «доброзичливці»? Безвихіддю, безнадією, глибокою апатією, якщо не справжньою депресією та смертельною тугою пройняті рядки тодішньої його поезії:

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

...Сиди

І нічогісінько не жди!..

І все ж попри трагічність Тарасового пізнього кохання, на мою думку, він усе ж не помилився у виборі нареченої. Ликерина любов до нього пронеслась крізь десятиліття. Вона так і залишилася Шевченковою нареченою. Ликера зрозуміла, кого втратила. Вона часто приїздила на Тарасову могилу, від початку ХХ століття бувала там щоліта. В останні роки життя оселилася в Каневі, аби приходити до свого нареченого щодня.

В містечку всі, хто її знав, шанували, вона була великою трудівницею, чудовою швачкою, вишивальницею. На прожиття заробляла тяжкою повсякденною працею. Ликерою опікувалися Олена Пчілка — мати Лесі Українки, вчений археолог Микола Біляшівський. А найбільше — Людмила Старицька, донька знаменитого письменника.

Своєю родичкою визнала Ликеру Тарасова рідня — нащадки його братів і сестер. Жінка не раз відвідувала Кирилівку з гостинцями — власноруч пошитими сорочками та іншим.

Можна лише здогадуватись, з якими почуттями приходила Ликера до Тарасової могили, де проводила години... Чи не найкраще передають сердечний стан Шевченкової нареченої слова, написані нею у книзі відгуків: «13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні день мого ангела. Подивись на мене, як я каюсь».

Померла жінка у лютому 1917 року, її поховано на одному з цвинтарів Канева — за кілька кілометрів од дорогої для неї могили.

Крім своєї любові до Шевченка, Ликера Полусмак залишила нам і вишитий її вмілими руками рушник з квітами і півнем. Його можна побачити в Канівському музеї Кобзаря. І можливо, при цьому варто добрим, а не осудним словом згадати жінку, яка стала для Тараса і музою, і нареченою, і хоча б тимчасовою втіхою його згорьованому серцю...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Абонентів під контроль держави?
Читати
Міненерговугілля стереже ціни
Читати
Чекав на заяву — чекай і на друк
Читати
До зірок
Читати
На парад — із братом по нещастю
Читати
Рекорд на «кукурузнику»
Читати
Купайтеся відповідально
Читати
Спочатку зникли, згодом знайшлися
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове