Наша пошта

• Чим душа багата

«Птиці Харлової летять...»

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

КАЖУТЬ, над сиротою сам Бог із калитою. Мабуть, він і привів маленьке дівча не куди-небудь, а на Хортицю. У 30-х роках минулого століття тут був сиротинець, де й прихистили осиротілу дівчинку Валю із Успенівки, що в Гуляйпільському районі. Вона зростала допитливою, з усіма дружила, у багатьох училася. Своїми першими урокам вишивання завдячує шеф-кухарю інтернату Ірині Петрівні.

— Ще змалку зрозуміла, що вишиваними візерунками можна передати всю земну й уявну красу, — згадує член Національної спілки майстрів народного мистецтва, народний художник України, заслужена вчителька України Валентина Харлова.

Після семи класів дівчина вступила до Запорізького педучилища. Разом із нею «підростали» її творчі уподобання: вивчаючи творчість Франка, Шевченка, інших світочів України, надихалася їхніми творами, вишивала портрети класиків.

Здобувши освіту, Валентина Гаврилівна з десяток років навчала малечу у Бердянську. Тут її майстерність розквітла: доля зводила з цікавими людьми, так само закоханими у мистецтво. Коли разом із чоловіком (Олександр також скуштував дитбудинівського хліба) повернулася до Запоріжжя, своїм захопленням почала займатися професійно: досконало вивчивши традиційні українські шви, відшуковує призабуті візерунки, щоб дати їм нове життя. Валентина Харлова поставила собі за мету відродити народну вишивку Півдня України. Територія багатонаціональна, тож простору для фантазій за край. Традиційний український хрестик має свою особливість у порівнянні з німецьким, болгарським, татарським. Що вже казати про рушники та гобелени Харлової! Це — поеми, казковий розмай... В арсеналі майстрині понад двісті видів швів! Стільки ж має персональних виставок унікальних творчих робіт.

Валентина Харлова першою відродила на Запоріжжі двосторонню гладь, тамбурну вишивку кінця ХІХ століття. Та особливу увагу приділяє вона вишивці запорізької символіки.

— Моїми улюбленими витворами є тарелі: уособлення сонця, золота й хліба — усіх багатств нашої землі! — говорить майстриня. — Мої тарелі по всьому світу, від щедрої моєї душі.

Валентина Гаврилівна захоплюється поезією. Зокрема, творчість земляка Анатолія Рекубрацького лягла на полотна понад 30 її картин, рушників. Виставка до ювілею поета, збагачена творіннями Харлової, стала непересічною подією в мистецькому житті краю. Анатолій Рекубрацький під враженням написав:

Я не дуже набожна людина,

Та молитовно хочу сказать:

— У цій жінці живе Україна,

І повз нас її птиці летять...

Торік Валентина Гаврилівна перетнула 80-річний рубіж, та, вочевидь, енергетика мистецтва тримає її в тонусі, бо очі світяться молодо і сама вона, пристрасна й рвійна, не припиняє дивуватися світові, вбирати барви для нових робіт. Живе майстриня скромно, на мізерну пенсію. Мала б добрі статки від своїх коштовних творінь, та не продає їх, дарує. Здебільш навчальним закладам. Нещодавно частину такого скарбу передала вихованцям «Січового колегіуму».

На фото Юрія Зелінського: Валентина Харлова зі своїми знаменитими тарелями.