Архів
Вівторок,
25 липня 2017 року

№ 57 (19502)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Спалах насильства

ООН. Рада Безпеки провела екстрене засідання у зв’язку із новою хвилею насильства між ізраїльтянами і палестинцями.

Докладніше...
Розлучення з ультиматумом

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ пригрозила поверненням до ЄС ядерних відходів після Brexit.

Докладніше...
Закон суспільного розбрату

ПОЛЬЩА. Сенат ухвалив суперечливий законопроект щодо судової реформи.

Докладніше...
Вічне протистояння

АФГАНІСТАН. У Кабулі знову стався теракт.

Докладніше...
Президент проти парламенту

ВЕНЕСУЕЛА. Президент звинуватив опозицію у створенні «паралельної держави».

Докладніше...
Ще жорсткіші санкції

США. Адміністрація президента Дональда Трампа підтримує нові санкції проти Росії.

Докладніше...
Хитке перемир’я

СИРІЯ. Урядові війська попри перемир’я завдали авіаударів по Східній Гуті.

Докладніше...
Криза з біженцями

ІТАЛІЯ просить країни ЄС допомогти їй у подоланні кризи біженців.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Горошинські умільці

Володимир ПРОНЕНКО.

Полтавська область.

Відразу після втечі фашистів 1943-го чи не найголовнішим осередком села Горошине, що на Полтавщині, стала кузня — низеньке, чорне від сажі й пилу приміщення із земляною долівкою.

ГОСПОДАРЮВАВ тут Григорій Семенович Гаража. Незважаючи на свої майже 70 років, у роботі був невтомний. З усіх куточків села йшли до нього жінки з проханням викувати ніж, ножиці, серп, зробити рогача, кочергу, жаровню... Все це Григорій Семенович робив із задоволенням, адже радість яка — ворога прогнали!

Волами та коровами зорали поля, посіяли озимі, й перед ковалем постали нові турботи: ремонт плугів, борон, сівалок, возів...

Весною 44-го з госпіталю в село повернувся коваль Микола Дикун. Молодий, старанний і невтомний у роботі, він став молотобійцем. Григорій Семенович своїм молотком-ручником б’є по заготовці — «дзень», а Микола туди ж молотом — «гуп», коваль своїм ударом поправляє — «дзелень»... Втішно було дивитися на їхню роботу, втішно було й слухати цей передзвін.

Невдовзі поруч кузні відновив столярну майстерню Макар Петрович Ковпаненко. Він виготовляв спиці й обіддя для коліс та решту необхідного до возів. Часто ці роботи вимагали поєднання уміння столяра і коваля. Макар Петрович і Григорій Семенович разом не клепали смужки металу, а зварювали. І це тоді, коли про електро- і газозварювальні апарати ще й мови не було! Григорій Семенович нагрівав у горні до сліпучо-білого кольору металеву смужку, посипав річковим піском. Як тільки іскри вгамовувалися, казав: готово! Партнер кліщами вихоплював її з горна, на ковадлі зістиковував кінці. Григорій Семенович спершу б’є великим молотом, потім гладильнею — молотком із широкою плоскою п’яткою — вирівнює стик з одного боку, затим з іншого. Нагріте кільце набивали на маточину, а шину — на обід, відразу поливаючи гарячий метал холодною водою. Таким колесам зносу не було.

Нарешті з фронту повернувся ще один коваль — розсудливий небалакучий Іван Федорович Моргун. Односельці, бува, жартома просили:

— Ковалю, ковалю, викуй мені щастя!

На що той статечно відповідав:

— Охоче, але ж чого Бог не дасть, того коваль не викує.

Згодом до трьох умільців приєднався Василь Васильович Хуголь. І бригада запрацювала на повну силу! Зі всіляких деталей і пристроїв, старої віялки ковалі сконструювали свердлильний станок, точило з ножним приводом. А коли до умільців приєднався Петро Власович Нагайник, вони з купи брухту, знайденого біля майстерні цукрового заводу, зробили токарний верстат по дереву.

На цьому теж не зупинилися — задумали зробити паровик і молотарку. У навколишніх селах після війни лишилися згорілі молотарки й понівечені гітлерівцями паровики. Сільські умільці вирішили попросити чи обміняти їх у місцевих. За порадою пішли до голови колгоспу. Той ініціативу підтримав, виділив дві пари волів та продукти.

Через тиждень на колгоспному дворі з’явився обгорілий паровик і каркас молотарки. Майстри вчотирьох розібрали це добро до останнього гвинтика. Деякі деталі змогли виготовити власноруч, щодо інших — їздили в сусідні села, де збереглися паровики, робили там креслення, а потім виточували на токарних верстатах у Лубнах, Кременчуці. Минуло понад місяць — і в село на запрошення приїхав із Кременчука інженер, який дав дозвіл запустити паровик.

Затим сільські механіки-самоучки відновили молотарку. Василь Васильович Хуголь поїхав на Донбас, де придбав стару стрічку вугільного конвеєра. З неї зробив пас, що передавав рух від шківа паровика на барабан молотарки.

Жнива в колгоспі розпочали з новими механізмами.

Після Перемоги в село повернулися військові шофери — рідний брат Івана Федоровича Моргуна Олександр, а також Павло Андрійович Бутенко. Голова колгоспу показав їм дві воєнні газогенераторні полуторки, що мертво стояли у дворі. Їх майже новими залишили радянські війська у вересні 1943 року, бо вони мали складний механізм вироблення пального. Сільські умільці вирішили переробити автомобілі на бензин. Але де взяти запчастини? Підказав Василь Васильович Хуголь: треба пошукати у полях на місцях колишніх запеклих боїв — там залишилося чимало розбитої техніки. Кілька днів майстри відкручували бензобаки, карбюратори, коробки передач, кардани — все, що могло згодитися. До наступної весни обидві військові полуторки вже працювали на бензині.

Коли до колгоспу почала над­ходити техніка: трактори, автомобілі, а потім і комбайни, — горошинські умільці без роботи не лишилися. Вони ремонтували, підтримували у робочому стані млини-вітряки, яких у селі було з десяток. Невдовзі колгосп придбав олійницю, механічний млин. Петро Власович та Іван Федорович налагодили їхню роботу. Вони ж стали головними механіками з монтажу і запуску вальцьового млина. З часом з’явилася пилорама, обслуговувати яку доручили Іванові Федоровичу Моргуну. Він не лише налагодив її роботу, а й виготовив усе оснащення.

Василь Васильович Хуголь міг навіть голку для швейної машини викувати, яка працювала ліпше заводської. Із хитромудрими замовленнями до нього приїжджали із навколишніх сіл. Слава про його умілі руки швидко розійшлася довкруг — чоловіка призначили завідувачем ковальського цеху районної МТС.

Ось такими були горошинські народні умільці. Досі односельці переповідають про них своїм дітям, онукам.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Обленерго — в приватні руки
Читати
В одних відібрали...
Читати
«Гастролі» смерті
Читати
Менше вугілля...
Читати
...I сталі
Читати
Нащадкам у спадщину
Читати
Вистачить лише найпроворнішим
Читати
Жертвам тарифомору — на підтримку штанів
Читати
МВФ: і не «так», і не «ні»
Читати
Золотий привіт од скіфів
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове