Архів
Вівторок,
25 липня 2017 року

№ 57 (19502)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Спалах насильства

ООН. Рада Безпеки провела екстрене засідання у зв’язку із новою хвилею насильства між ізраїльтянами і палестинцями.

Докладніше...
Розлучення з ультиматумом

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ пригрозила поверненням до ЄС ядерних відходів після Brexit.

Докладніше...
Закон суспільного розбрату

ПОЛЬЩА. Сенат ухвалив суперечливий законопроект щодо судової реформи.

Докладніше...
Вічне протистояння

АФГАНІСТАН. У Кабулі знову стався теракт.

Докладніше...
Президент проти парламенту

ВЕНЕСУЕЛА. Президент звинуватив опозицію у створенні «паралельної держави».

Докладніше...
Ще жорсткіші санкції

США. Адміністрація президента Дональда Трампа підтримує нові санкції проти Росії.

Докладніше...
Хитке перемир’я

СИРІЯ. Урядові війська попри перемир’я завдали авіаударів по Східній Гуті.

Докладніше...
Криза з біженцями

ІТАЛІЯ просить країни ЄС допомогти їй у подоланні кризи біженців.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Відлуння

Цвітуть петрові батоги

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

У Мартове, де народився хлібороб і письменник Петро Василенко, завітали гості. Його друзі, літератори, викладачі харківських вишів, керівники сільськогосподарських підприємств. І багато простих людей, серед яких жінки з букетами польових квітів, які дуже любив Петро Пантелеймонович. «Отак буває, — сказала мені одна з них, — є письменники, які домагаються чинів, вигинаються перед владою... За життя їх славословлять, а помруть — ніхто про них і не згадає. А Петра слава наздоганяє вже після його смерті».

Другий Петро

ЗА СВОЄ життя цей чоловік не нажив ніяких статків, але мав душу, наповнену духовними скарбами. Мабуть, їх він і взяв у дорогу, з якої нема вороття. На своїй могилі заповідав посадити калину та петрові батоги. Напевне, любив їх тому, що у назві цієї скромної синьоокої квітки звучать і його ім’я, і ціла епоха, яка шмагала його, як батогом.

Петро Василенко, який народився 1937 року, був уже другим Петром у сім’ї колгоспників. Його старший брат, на честь якого назвали хлопця, помер у «чорні жнива» тридцять третього. Потім були війна, на якій загинув батько, післявоєнні голодні роки, навчання в сільгоспінституті, праця в колгоспах і радгоспах Донеччини й Харківщини.

Коли після смерті Василенка пориються в його шухлядах, то знайдуть рукописи, в яких Петро підбив підсумок свого життя: «Тридцять років — од серпня 1960 по вересень 1990 — як один день я «піднімав сільське господарство СРСР», поки не підірвався і не став інвалідом. ... Гірко, прикро думати, що за 30 літ тяжкої праці в «ім’я світлого майбутнього» я не нажив нічого, крім болячок і доган, які віхами залишилися на моїм трудовім шляху».

Поле бою

ДОКТОР філології з Харківського національного університету, літературний критик, дослідник творчості Василенка Ігор Михайлин вважає, що його романи «Калина гордовина» і «Поле болю» в українській літературі стоять у ряду найкращих творів про село.

— Не пам’ятаю, хто із класиків сказав: «Там, де поставив крапку Михайло Коцюбинський, почався Андрій Головко, — говорить Михайлин. — Потім перо підхопили Кость Гордієнко, Григорій Тютюнник з «Виром», Михайло Стельмах... Але всі вони писали про довоєнне село. А от післявоєнний період, хрущовську добу, брежнєвські часи потужно й правдиво описав у свої творах лише Василенко. Вони заслуговують Національної премії України імені Т. Г. Шевченка.

У романі «Калина гордовина» його головний герой Іван Запорожець, людина, інтелігентна за духом, опиняється серед масового колгоспного виробництва, в середовищі, яке її не розуміє. Він намагається зберегти в цих умовах духовність, людяність.

Іван Прокопович — не вигаданий персонаж, а однокурсник Петра Василенка, агроном, товариш по життю. Він і нині мешкає в селі Оскіл Ізюмського району й зберігає пам’ять про письменника й однодумця. Закінчується роман такою картиною: їдуть воли, тягнуть гарбу, а на неї застрибують і застрибують бевзі, чиновники, ледарі. Потім воли зупиняються й рогами намагаються скинути цей непотріб з воза. Чим не сучасні мотиви?

«Поле болю» — твір автобіографічний. Усі персонажі — також люди реальні, виступають під власними іменами. Це стало причиною того, що роман, написаний у вісімдесяті роки минулого століття, ніхто не хотів друкувати, адже багато його «антигероїв» були при владі. Їхні нащадки тепер керують країною...

А ми тую славу

ВИЗНАННЯ наздоганяє Петра Василенка вже після смерті. Найголовніше, що стараннями друзів видано його літературну спадщину, зокрема і роман «Поле болю». У Печенігах, де він якийсь час працював, письменникові встановили погруддя, на школі у Мартовому, в якій навчався, відкрили меморіальну дошку, в місцевому музеї присвятили експозицію. У 2013-му році зусиллями письменника, підприємця, краєзнавця Миколи Шакіна започаткована Всеукраїнська літературно-мистецька й краєзнавча премія імені Петра Василенка, а з 2002-го на його честь проходить етнофестиваль «Печенізьке поле», який Петро Пантелеймонович заснував.

От тільки пече серце, коли йдеш Печенігами і бачиш скрізь вивіски російською мовою. А містечко це споконвіку до мозку кісток було українським! Водосховище, що неподалік, колись затопило українські села й квітучі луки, а нині його береги обліпили палаци скоробагатьків, ресторани, бухти для катерів і яхт. Уже й до берега не пройдеш. І скрізь «Золотые рыбки», «Уюты»... А ось оголошення, в якому ділок повідомляє, що продає ділянку з лісом... Хіба за це боровся Петро Василенко, хіба не ця земля йому боліла?

«Для мене найглобальнішою подією за час мого життя є не початок космічної ери, а початок Незалежності України, — писав він. — Цим я жив усе своє свідоме й усвідомлене життя. Я перш за все хотів бути Українцем, а вже потім якимось там «человєком».

На фото автора: вшанування Петра Василенка.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Обленерго — в приватні руки
Читати
В одних відібрали...
Читати
«Гастролі» смерті
Читати
Менше вугілля...
Читати
...I сталі
Читати
Нащадкам у спадщину
Читати
Вистачить лише найпроворнішим
Читати
Жертвам тарифомору — на підтримку штанів
Читати
МВФ: і не «так», і не «ні»
Читати
Золотий привіт од скіфів
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове