• З інших видань

Життя під п’ятою окупантів

Володимир РУНЕЦЬ.

Про те, на яку небезпеку наражається людина, яка наважується передавати інформацію українським ЗМІ з того боку лінії розмежування на Донбасі, нема потреби говорити. За слово правди сміливець ризикує своїм здоров’ям, а то й життям. Чи не всі користувачі соціальних мереж хоча б раз зіштовхувалися з профілем «Фашика Донецького». За цим ніком криється патріот, який весь час від початку окупації прожив у захопленому проросійськими угрупованнями Донецьку. Його гострі, сміливі та саркастичні дописи з самого лігва колаборантів часто публікувалися провідними українськими сайтами впродовж трьох років. Нещодавно ця мужня людина виїхала на підконтрольну Україні територію. Своїми враженнями, поглядами та досвідом він поділився в інтерв’ю «24 каналу».

— Розкажи трохи про себе. Які факти зі свого життя ти готовий оприлюднити?

— Я звичайний громадянин України з чіткою життєвою позицією. Факти такі, що я на власні очі бачив невидимих бурятів, жабогадюк із РФ, кадрових військових РФ, бачив обстріли мирного населення, які вели колаборанти, бачив, як насправді починалася війна на Сході України, а не по телебаченню. Але більшість фактів зі свого особистого життя я ще не готовий оприлюднити, це може зашкодити тим, хто бореться зараз на окупованих територіях.

— Чому ти обрав собі псевдонім Фашик Донецький?

— Тут все просто: 2014 року, коли виникла необхідність кров із носа запустити хоч щось в інформпросторі, щоб люди трохи відкрили очі і побачили альтернативну версію того, що насправді відбувалося, потрібно було вгадати з назвою корабля. Вона мала водночас чітко підкреслювати проукраїнську позицію та виводити з себе зомбованих недоумків. Вважаю, що це таки вдалося зробити. При виборі псевдоніма я опирався на тези роспропаганди та тези з наших ЗМІ, які демонізували самі поняття «Донецьк», «донецький».

— Як жилося у Донецьку людині, погляди якої, м’яко кажучи, відрізняються від більшості людей на окупованій території?

— Стоп. Звідки у вас дані про більшість? Ми ж ніби не проводили жодного соцопитування на окупованих територіях і опираємося лише на телевізійну картинку, яку бачимо зі ЗМІ, правильно? Тому це спекулятивне запитання, бо кількість «вати» однакова як у Києві, так і в окупованому РФ Донецьку чи Луганську. Різниця лише в тому, що «ваті» на неокупованій території правоохоронні органи поки що не роздають зброю.

Як жилося... Найважче — це розуміти, що ти ніхто і нічого не вдієш, якщо снаряд має таки прилетіти у твій дім та вбити когось із твоїх рідних. Також важко розуміти, що вчорашні друзі або сусіди за мить перетворилися на ворогів і бажають тобі смерті. Тут, в окупації, в багатьох сім’ях трагедії, бо частина їх підтримує окупантів, а інша залишилася при здоровому глузді. Це страшно, коли в одній сім’ї батьки можуть бути прихильниками окупантів, а діти ненавидять РФ та все, що з нею пов’язано.

До всього звикаєш із часом: до смертей на вулицях, до патрулів, до обстрілів із житлових кварталів. Дуже важко тільки повірити, що це все відбувається з тобою та є реальністю, а не сюрреалізмом.

— На тебе вели і, напевне, зараз ведуть полювання. Наскільки небезпечним було твоє перебування в Донецьку?

— Як би це зараз пафосно не звучало, та багатьом людям ну дуже не подобається те, що на окупованих РФ територіях є, були і будуть ті, хто не піддається будь-якій пропаганді. Хочу наголосити, що на неокупованих територіях також є багато невдоволених тими речами, про які я пишу. Дуже багатьом спокійно на душі, коли картина зовнішнього світу проста: є чорне та біле, на Донбасі самі зрадники, а в умовному Тернополі всі патріоти.

Хай полюють. Запрошую «мисливців» із ФСБ та ГРУ РФ на каву в Києві. Зустріч буде незабутня, запам’ятаєте на все життя.

Найбільший ворог пропаганди РФ — це ті, хто спростовує брехню російських ЗМІ, бо бачить цю брехню на власні очі. Таких людей ти не обдуриш, вони бачать, чують і розуміють: коли вилітає снаряд із Київського району Донецька і падає через дві секунди, то це ніяка не хунта обстрілює мирних мешканців, а православне б@дло імітує обстріл.

— Існує стереотип, що люди на окупованій території всі підтримують Путіна та його політику. Чи справді більшість тамтешніх жителів є так званою ватою, яка ненавидить Україну і прагне сумнозвісного «руского міра»?

— По-перше, говорячи, що на Сході України одні зомбі, ми граємо на боці окупанта, бо спонсором війни на Донбасі є саме Кремль. Ми воюємо не з Донецьком, не з Луганськом, не з Макіївкою, а саме з РФ.

Саме Росія глушить радіочастоти на окупованих територіях, саме вона постачає зброю, пальне, боєкомплекти та військових на територію Донбасу, саме РФ веде зомбі-пропаганду. Тому ще раз наголошу — немає війни з донецькими чи луганськими, є війна з РФ на Сході України.

Так, багатьом вигідний простий стереотип і просте формулювання — в Донецьку всі «зомбі». Цим усім людям хочу сказати лише одне: коли війна закінчиться, вам буде соромно, бо в більшості випадків найгучніші крики таки йдуть від тих, хто за всі роки не дав ані копійки волонтерам, а найпатріотичнішим їхнім учинком була зміна аватарки в соцмережі.

Кількість «зомбі» абсолютно така ж, як і на неокупованих територіях. Чи ви вважаєте, що за «Опоблок» проголосували на виборах переселенці? Перегляньте статистику із кількості голосів, які набрав «Опоблок» на виборах, і побачите, що за відверту антиукраїнську партію голосували по всій Україні.

Всі ці казки, мовляв, ми «не такі», «не доборолися», впираються в просту річ: на Майдані були люди зі всієї України, коли побили студентів. А коли 22-річного Дмитра Чернявського вбили в Донецьку (на проукраїнському мітингу 13 березня 2014 р. — Ред.), вся країна хрумкала попкорн і дивилася, що ж там далі буде. Не тіште себе тим, що ви якісь не такі. Коли проти тебе СБУ, міліція, місцева влада, яка на боці ФСБ, ГРУ, — ви трішки себе переоцінюєте. З виделками в руках ви танки не зупините, не тіштеся ілюзіями.

— Якщо говорити, що Україна веде війну не стільки за територію, скільки за серця і розум людей, які на ній живуть, що потрібно робити Києву, аби вони знову полюбили Україну?

— По-перше, за територію ми також ведемо війну. Донбас — це Україна, крапка. Тому жодні буряти або осетини, які прийшли туди зі зброєю, не мають на ці землі жодного права. Тож вони мусять або покинути територію України, або будуть знищені.

Ми поки що не ведемо війну за серця та розуми людей на окупованих територіях, ми відверто програємо пропаганді РФ у цьому плані. Протидія будь-якій пропаганді — це лише контрпропаганда і крапка.

Що потрібно для того, щоби «вату» перетворити на «невату»? Спитайте в нашого мінпропаганди. Вони ж ніби щось там роблять важливе. А якщо чесно, то в інформаційному плані ми маємо бути злі та безкомпромісні, а не тільки обдумувати стратегії. Ми маємо нападати та бити першими, а не лише захищатися. Має бути психологія переможця, а не того, хто тільки думає, як відбитися.

— Розкажи про життя людей: банки, громадський транспорт, магазини, сервіс. Скільки коштує проїзд? Які ціни на основну групу продуктів? Чи вплинула блокада на наповненість крамниць товарами? Чи є робота?

— Життя людей — це коли ти існуєш і не будуєш плани на майбутнє. В тебе в окупації є лише одне завдання — вижити. Давайте я коротко розкажу про звичайний день звичайної цивільної людини: зранку — на роботу, ввечері — додому через магазин, уночі слухаєш залпи, у вихідні в магазин за продуктами, ввечері слухаєш залпи. Все, тут нема місця мріям, розвагам. Тут аби вижити чи дожити до зарплати та аби рідних не прибило снарядом.

Банки? Є літрові, є дво-, є трилітрові. Окупанти зробили таки щось на кшталт банку в місті, проте, якщо не помиляюся, на Донецьк та Макіївку всього 15-20 банкоматів. У працівників цього банку, до речі, бонус — їм заборонено виїзд на неокуповані території. А так, зняти гроші в місті з карти «ПриватБанку» — не проблема, відправити переказ — також не проблема, питання лише в ціні послуги.

Проїзд у Донецьку — 4-5 грн у маршрутках, 1,50 грн у муніципальному транспорті, таксі — від 35 грн за поїдку до трьох км.

З роботою все погано. Бюджетники в більшості випадків отримують 3-5 тисяч грн, але цього не вистачає навіть на те, щоби хоч трохи відчути себе людиною — ціни московські на все, крім хліба. Багато людей їде на заробітки, бо в окупації є тільки три касти: холопи, військові та ті, хто має корисні знайомства серед окупантів.

А де була блокада? По телебаченню? В місті повно товарів із неокупованих територій, навіть у віджатих Захарченком «АТБ» продаються товари «хунти». Взагалі, без «Світоча», «Корони» чи «Рошена» на полицях магазинів паніки не буде, з голоду ніхто не помре. Щоправда, якість російських продуктів — фуфло, про це навіть «вата» каже.

— Яким чином гарантують права працівника? Чи взагалі можна говорити про якісь права у так званій республіці?

— Немає в тебе в окупації жодних прав. В тебе є право лише здохнути або працювати за пайок. Бюджетників ганяють по циркових мітингах постійно, підприємцям вигадують нові податки та штрафи. Не подобається? Підвал чекає на тебе, там тебе «перевиховають».

— Що з медициною? Як працюють лікарні, поліклініки? Яке ставлення до пацієнтів?

— Медицина... Тут складно. Лікарі шоковані від препаратів виробництва РФ. Узагалі на окупованих територіях краще не хворіти, бо це ну дуже дорого. Препаратів з неокупованих вистачає, купити можна, але ціни реально скажені. Дорого і лікуватися, і помирати. Лікарні працюють, проте без грошей ти тут нікому не потрібен. Цивільні все ніяк не можуть побачити ту «гуманітарку» з Росії, що по телевізору ввозять постійно, бо 99% її розкрадається, продається в аптеках та йде на лікування «крутих» окупантів та колаборантів.

Ватажки бандформувань, які називають себе сьогодні «владою в Донецьку», неодноразово говорили про те, що в «молодій республіці» немає корупції. Підозрюю, що бойовики лукавлять. Насправді красти можна тільки «чотким пацикам»: захарченкам, ташкентам, людям із банди покійних «Гіві» та «Мотороли». Якщо ти не входиш до числа тих, кому можна, — ти холоп звичайний, сиди тихенько. Розкрадається абсолютно все, гуманітарка з РФ — в особливо великих розмірах. Комісії, які з Росії приїжджають контролювати процес освоєння гумдопомоги, лютують, бо крадуть «вагонами».

Всі прибуткові галузі в руках «царьків у камуфляжі» та у «немитих». Наркотики купити нескладно. Захарченко в місті — це щось на кшталт Кадирова, тільки лайтверсія. 99% прибуткових сфер бізнесу та сфер, де можна списати або вкрасти, — це не для простих смертних, не для холопів, а для тих, хто «від Захарченка».

— У чому головна різниця між життям в Україні та на окупованій території?

— Різниця в тому, що ти в окупації не будуєш плани, твоє завдання — вижити і лише вижити... Життя в окупації — це життя в Сомалі російського виробництва: із п’яницями в камуфляжі та з танками на вулицях. У цьому і вся різниця.

— Ти ведеш масовану інформаційну війну. Що, на твою думку, недопрацьовує держава?

— Ми всі платимо війною за те, що 25 років не робили нічого для того, щоби в тому ж Донецьку люди чітко знали: вони не донецькі, а українці. Це плата за байдужість. Декомунізацію можно було провести вже давно, проте це нікому не було потрібно. На противагу нашим діям із декомунізації, Росія на сході нашої країни робила все, що хотіла, з нашої мовчазної згоди робила.

Чесно, якби в нас був розумніший суперник в інформплані, нам узагалі можна було б білий прапор підіймати. Проте наш ворог не тільки сильний, а й тупий. Ми мусимо тупість пропагандистської машини Кремля використовувати на свою користь. Але ми цього не робимо. Або не бачимо помилок у пропаганді РФ, або не хочемо їх бачити, або не знаємо, що з тими помилками робити і як їх використовувати. Причому найбільшої шкоди професіоналам із відділу роспропаганди завдають аматори чи волонтери, а не працівники міністерств. Я не знаю, як це назвати: відсутність бажання, професійних навичок чи просто невміння працювати. Сумно від цього всього.

— Як, на твою думку, закінчиться ця війна і за яких умов?

— Все буде дуже просто: на окуповані території заходять ЗСУ, «немиті» тікають у жіночих сукнях у бік Ростова. Потім буде розплата від хлопців родом із Донбасу, які воюють за ЗСУ. «Вата» боїться їх більше, ніж привидів, бо толерантність до ворогів у них нульова. Цим хлопцям допоможуть також ті, хто весь час працював на перемогу. Це буде їхня ніч, їхнє право на помсту, і ніхто не зможе у них це відібрати.

Потім «денацифікація» на кшталт тієї, яка була в Німеччині. Колаборанти та зрадники, яким пощастить утекти, частково засядуть у РФ, частково їх знищить Росія як небажаних свідків.

Ми виграємо цю війну саме на умовах переможців. Інакше бути не може — нам загиблі не пробачать, якщо здамося або відступимо.

— Нас не посадять! Сесію закрито...  

Мал. А. Василенка.