П’ятниця, 14 липня 2017 року № 54 (19499)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19499/print.php?n=36117

  • З літопису наших днів

Хто шукає, той знайде

Тетяна ЯРМОЛЕНКО.

Сумська область.

Фото автора.

Розмірене сімейне життя у власному будинку, стабільна робота, впевненість у завтрашньому дні.

ВСЕ ЦЕ БУЛО у Максима Уварова ще чотири роки тому. Аж поки у двері не постукала війна. 2014 рік, літо, Донецька область, селище Піски… Залишатися тут ставало небезпечно, бойові зіткнення між українськими військовими та сепаратистами відбувалися фактично на території населеного пункту. Тож Максим разом із сім’єю поїхав до родичів на Сумщину. Гадав, ненадовго. Щодня телефонував у рідне селище знайомим, стежив за новинами, але добрих вістей не було. 2015-го в дім улучив снаряд, перетворивши його на руїни. Невдовзі він дізнався, що із більш як двох тисяч мешканців у Пісках залишилося лише шість осіб. Усі інші виїхали.

У селі Беседівка Недригайлівського району, куди переселилися, роботи і місцевим не вистачає, що вже казати про приїжджих. Довелося починати пошуки нового місця проживання. Невдовзі родина поселилася в Недригайлівці у гуртожитку місцевого профтехучилища. Дружині вдалося влаштуватися на роботу, син пішов у дитсадок, а глава сімейства задумався: як виживати на новому місці. У рідних Пісках він працював техніком електрозв’язку, заочно навчався у Донецькому національному технічному університеті за напрямом «Комп’ютерні системи та мережі». Та через війну навчання довелося перервати. У Недригайлові випадкові підробітки траплялися, проте на них не проживеш. Знайомі радили налагодити свою справу. Легко сказати, роздумував Максим, утім, як це реалізувати, коли ані грошей, ані державної підтримки немає. Все ж шукав шляхи, щоб стати підприємцем, вивчав попит, стукав не в одні двері.

Практично у такій же ситуації опинився і старший брат Максима — Олексій, який переїхав із Донбасу до Харкова. Він запропонував Максиму разом із ним узяти участь у програмі розвитку самозайнятості переміщених осіб. Представлений ними бізнес-план із виготовлення корму для всіх видів тварин зацікавив конкурсну комісію. Так хлопці отримали грант на придбання потрібного обладнання — екструдера. Вирішили базуватися у Недригайлові: сільська місцевість сприятливіша для розвитку їхнього бізнесу.

Справа потроху зрушила з місця, з’явились постійні клієнти. Але найголовніше, Максим повірив у власні сили і став прикладом для багатьох переселенців. Не варто сидіти склавши руки та чекати, що хтось допоможе. Потрібно шукати свій шлях. І він обов’язково знайдеться.