Архів
П’ятниця,
30 червня 2017 року

№ 50 (19495)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Західний вектор

ЛИТВА підписала контракт на закуповування природного газу в США.

Докладніше...
Викорінюють хабарництво

БРАЗИЛІЯ. Президент скасував свій візит на саміт G20 у Німеччині.

Докладніше...
Нова хвиля мігрантів

ІТАЛІЯ знову оголосила про закриття портів через наплив біженців.

Докладніше...
Ще крок до примирення

СЕРБІЯ і КОСОВО. Лідери країн виступили за відновлення діалогу.

Докладніше...
Вибори по-новому

У МОНГОЛІЇ вперше відбудеться другий тур президентських виборів.

Докладніше...
Плани змінюються

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Лідер Шотландії відкладає плани референдуму про незалежність.

Докладніше...
Дитсадки проти національної ідентичності

АВСТРІЯ. Глава МЗС виступив за закриття мусульманських дитсадків.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Робін Гуд із сіверських лісів

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Запізнілою реакцією на більшовицьку революцію 1917 року називають історики непоодинокі повстання по всій Україні, організовані місцевими отаманами. Водночас це була справедлива, хоча й кривава протидія селян політиці військового комунізму, продрозверстці, червоному теророві та розкуркуленню.

З 1919-го по 1923 роки десятки разів повставали селяни Чернігівщини. Відомі прізвища отаманів — Ангел, Ромашко, Щусь… Був серед них і сіверський Робін Гуд — Іван Васильчиков, більш відомий як отаман Галака. Незважаючи на свій молодий вік, він встиг повоювати і за царя, і проти нього, але остання його битва — затята й безжальна — була за незалежну Україну.

Мешканці села Пилипча Ріпкинського району можуть показати могилу отамана Галаки. Із покоління у покоління передають тут легенду про сміливого й справедливого земляка, який повстав проти більшовицької влади.

Прізвисько Галака — означає бідняк, жебрак. Закріпилося воно за родиною Васильчикових не випадково. Завідувач Ріпкинського історико-краєзнавчого музею Анатолій Жагловський розповідає, що бабуся батька отамана прислуговувала у місцевого пана Васильчикова, який належав до старовинного роду дворян і князів. Від нього народила сина. Господар залишив її біля себе, записавши дитину на своє прізвище. Його законна дружина прозвала ненависну суперницю і її дитя галаками.

Після смерті пана Галаки-Васильчикови проживали у Пилипчі, примножуючи спадок, який він їм залишив. Олексій Васильчиков (батько отамана) спеціалізувався на переробці лісу та торгівлі збіжжям. Мав п’ять синів і доньку. Іван був третьою дитиною.

У роки Першої світової війни Іван Васильчиков пройшов прискорений курс школи прапорщиків і дослужився до чину підпоручика. Під час буремних подій 1917-го, перебуваючи під упливом революційних ідей, він став на бік більшовиків.

У другій половині листопада 1918 року містечко Ріпки зайняли підрозділи Червоної армії. В цей час до Богунського полку Миколи Щорса із невеликою групою земляків улився й Іван Васильчиков. Відомі факти його боїв із петлюрівцями в Седневі та Чернігові. Саме з Чернігова починається новий етап у житті отамана, тут він стає на шлях спротиву політиці більшовиків.

Існує кілька версій, не підтверджених документально, як відбулося «прощання» Галаки зі щорсівцями. За однією із них, запальний Васильчиков не витримав безчинств більшовицьких комісарів, які ті чинили над чернігівцями, що підтримували петлюрівців, і накинувся з кулаками на одного з командирів. Як результат — арешт та смертельний вирок. Васильчикову вдалося уникнути смерті, втекти до рідної Пилипчі, але його спіймали й привели до ріпкинської народної міліції. Суд засудив його до розстрілу, та дорогою на страту він утік — допомогли знайомі хлопці з міліції. Васильчиков налагоджує контакт із генералом, легендою білоруського антибільшовицького опору Станіславом Булак-Балаховичем та отаманом Добрий Вечір. Невдовзі у повіті з’явився ще один загін повстанців на чолі з отаманом Галакою.

У селах зріла ненависть до радянської влади. У квітні 1919-го на Чернігівщині було зареєстровано 19 селянських повстань, а у липні ця цифра подвоїлася. Першою гучною акцією Галаки стало обеззброєння інтендантського загону 1-ї Кінної армії. Його добре озброєний загін нараховував 150-200 гайдамаків, які переховувалися в болотистих лісах. У грудні 1921-го вони контролювали Чернігівський і Городнянський повіти. 13 лютого отаман роззброїв кавалеристів 544-го полку Червоної армії, а 16-го — один із загонів 37-ї дивізії. Хлопці захопили кількасот гвинтівок і 14 кулеметів. Того ж дня загін Галаки силою 50 шабель та 80 багнетів захопив Ріпки. Представники більшовицької влади були розстріляні, документи про продподаток та «борги» селян «соввласті» знищені. Як переповідають жителі Пилипчі, все відібране у червоноармійців майно, гроші, зерно Галака роздавав людям.

Іван Васильчиков, без сумніву, мав талант полководця. На початку 1921 року повстанський рух під його проводом набув такого розмаху, що назватися більшовиком на півночі області — означало оголосити собі смертний вирок. Повстанців активно підтримувало населення, сповіщаючи важливі відомості. Навіть деякі підрозділи регулярних більшовицьких військ переходили до лав лісовиків.

Стурбовані активністю отамана чекісти розпочали на нього полювання. Загинуло п’ять їх співробітників, які намагалися вбити Галаку. Однак одному із них — Федору Гончарову — все-таки вдалося втертися в довіру отамана. 1921 року у ніч проти Івана Купала Васильчиков загинув від ударів шаблею. Так у 28 років обірвалося життя однієї із найсуперечливіших постатей минулого буремного століття.

Поховали отамана таємно троє його охоронців. Але більшовики вимагали доказів смерті Галаки, тож оголосили амністію тому, хто вкаже місце поховання. Така людина знайшлася... Після процедури упізнання родичі Івана Васильчикова поховали його у Пилипчі.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Самопоміч» в опалі
Читати
Звільняють від сміттєвої облоги
Читати
Скандальна репутація нагородам не завада
Читати
Вибори, вибори...
Читати
Знущаються із в’язнів
Читати
Немає нічого святого
Читати
Борги наші тяжкії
Читати
Оцінки вже не потрібні?
Читати
На боротьбу з АЧС
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове