Наша пошта

• Спогад

Дивовижна пора

Валентина БУГРІЙ.

м. Долинська

Кіровоградської області.

ЯКА Ж дивовижна пора — літо-літечко. І якби не війна на Донбасі, й цього року порадувало б воно кожного. А так — тривожно.

У часи мого дитинства влітку нам доводилось не тільки гратися, а й працювати. Я ходила з мамою на свиноферму, допомагала вичищати у загородках, роздавати корм. Пасла із братом свиней. А щоб робота не видавалася такою нудною, він розважався: вискакував на найбільшого кабана і, підганяючи того ногами та лозиною, катався. Я настановляла, щоби зліз і не мучив тварину. Так ми сперечались, а свині тим часом бігли в кукурудзу.

Наступного року мене направили на допомогу кухарці, яка варила обід для механізаторів, а брата — конюхом на ферму. Він чистив, мив, напував і пас коней. Дуже швидко навчився їздити верхи і став посильним. Виконував цю роботу швидко і вправно, ще й із великим задоволенням.

А от мені було складніше. Поки чистила й нарізала картоплю, буряки, капусту та інші овочі, ще справлялася. А от коли доводилося розносити обід механізаторам, ставало непереливки. Мені несила було нести піввідра борщу, горщик картоплі чи каші, бідончик компоту, та ще й босоніж по стерні. Повернувшись додому, знесилена падала на ліжко. Тоді мама попросила голову колгоспу дати мені легшу роботу. І він на час роздачі обіду виділив кінну підводу.

Ми любили навідуватися на колгоспний баштан. Із дому брали лише по шматку хліба або коржа, а кавуни і дині їли, як кажуть, досхочу.

Ось таке у сільської малечі було літо. І хоча нам, малим, доводилося й працювати, літечка ми ждали з нетерпінням, бо ж, окрім роботи, нам вистачало часу і на ігри, і на купання в річці, і на читання-малювання.