Весела світлиця

За дорученням редакції гостей

до «Веселої світлиці» запросив Юрій ІЩЕНКО.

• Хочете — вірте, хочете — ні

Вокзальна пригода

Василь КОСТЮК.

м. Київ.

Захеканий і спітнілий, поспішав я до залізничного вокзалу, їхав зустрічати дружину з курорту. Запізнювався. Останні метри — ніби спринтерські. Одначе встиг!

Та ніколи не радій завчасно. Що б, здавалося, простішого, як дізнатися, на яку колію прибував поїзд? Підійшов до спеціальної дошки, прочитав розклад руху поїздів, де точно вказано, на яку «путь» прибуває.

Прочитав і пішов на потрібний перон.

І тут, наче грім серед ясного неба, прогримів над головою гучномовець:

— Поїзд номер... тир-бир-бир... що запізнився на... тир-бир-бир... прибуває на п’яту колію...

Матінко рідна! А ми ж стояли на пероні дев’ятої колії і чекали прибуття поїзда саме сюди.

Першою оговталася бабуся:

— Синок, — звернулася вона до чергового в червоному картузі, — на котру путю прибуває сто тридцять восьмий поїзд? Хух-хух-хух...

Але «синка» бабусине «хух-хух-хух» мало зворушило.

— Паняй, стара, у довідкове!

— Та поки я через путю, так і поїзд тю-тю...

— А то до мене не касаємо! — зверхньо відповів черговий.

І ми з бабусею побігли шукати довідкове.

— А ви в касовому залі у п’ятнадцятому вікні запитайте! — кинула якась дівчина.

Почали п’ятнадцяте вікно шукати. Як наврочив хто! З лівого боку касового залу лічимо віконця: перше, друге, п’яте, чотирнадцяте...

— Панове, а де ж п’ятнадцяте?

— Мабуть, із правого...

Біжимо на правий бік, а там віконця починаються з шістнадцятого. Почали шукати довідку-автомат. Знайшли. Такий собі звичайний ящик, що висить у кутку на стіні. На дні кнопка, на яку треба натиснути, коли хочеш про щось дізнатися.

Отож ми натиснули кнопку, і на світловому табло спалахнуло: «Чекайте!»

...Коли я приїхав додому, дружина вже ходила по кімнаті в халатику і домашніх пантофлях, як тигриця у клітці. Я з оберемком обіймів... Ага-а-а!

— Де це ти вештався? — обурено запитала мене дружина. — Де тебе носило? Ану дихай! Що це в тебе за пляма на верхній губі? Помада?

Роблю маневр убік:

— Нас там багато таких невдах було. Бабуся старенька казала «путю»...

— А скільки тій «бабусі» років? Тридцять? Чи ще молодша?

І пішло... І поїхало... Хоч тепер самому з дому втікай. На вокзал... Ночувати! Доки моя Настя на сварку не перегорить...