Пост здоров’я

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.

• Ситуація

Душевна глухота чи непрофесіоналізм?

Розмову вів

Микола ЮРЧИШИН.

Останнім часом побільшало листів до «Сільських вістей», в яких люди нарікають на бездіяльність деяких місцевих лікарів, надто районних центральних лікарень. Характер скарг здебільшого зводиться до того, що пацієнтам часто відмовляють у направленні до вузькопрофільних спеціалістів обласних лікарень та науково-дослідних інститутів. І заліковують їх на місцях так, що потім навіть метрам медицини важко поставити таких хворих на ноги, а інколи зробити це взагалі неможливо.

Із такими листами-сповідями я ознайомив відомого в Україні нейрохірурга, завідувача клініки субтепторіальної нейроонкології та спеціалізованого кабінету проблем болю Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України доктора медичних наук В. О. ФЕДІРКА.

— Володимире Олеговичу, знаю, що ви вже понад 20 років займаєтеся лікуванням патологій задньої черепної ямки, невралгії трійчастого язикоглоткового нерва, синдрому Меньєра, гемілицьового спазму, аномалії Арнольда-Кіарі, невриномами слухового нерва, менінгіомами, внутрішньомозковими пухлинами так званої краніобазальної локалізації. На яких стадіях розвитку захворювання до вас найчастіше звертаються пацієнти?

— Переважно люди приходять із запущеними формами хвороби. І ті скарги читачів до газети, я вірю, цілком обґрунтовані. Бо й ми мало не щотижня вислуховуємо подібні історії. Не розумію, як можна пояснити кричущий випадок, що ставсь із 22-річним Максимом К. зі Скадовського району Херсонщини. Два роки тому комісія, яка обстежувала стан здоров’я призовників, недогледіла в хлопця тяжке захворювання, незважаючи на те, що він жалівся на частий головний біль та запаморочення. Майже рік прослужив Максим в армії. Згодом у хлопця раптом почало двоїтися в очах. Після обстеження у госпіталі виявили пухлину головного мозку. Сказали, що вона досить великих розмірів і ніхто в Україні її не прооперує. Мовляв, телефонували до Києва в Інститут нейрохірургії, але й там відмовили в операції (як з’ясувалося — обманули юнака). Провели солдатові два сеанси опромінення, яке, на жаль, на доброякісну пухлину не дає впливу, і комісували. Минув ще один рік, і стан здоров’я хворого значно погіршився. В нього вже було порушення ковтання, пропав слух на одне вухо, перекосило обличчя, сильно двоїлося в очах. Молодший брат Максима Володимир наполіг на доправленні хворого в наш Інститут. Після обстеження з’ясувалося, що пухлина діаметром майже п’ять сантиметрів у задній черепній ямці під самісінькою скронею виросла з трійчастого нерва і розшарувалася двома вузлами, здавлюючи стовбур головного мозку. Фактично вона вже інвалідизувала молодого хлопця. Ситуація виявилася надскладна. Дві бригади нейрохірургів видалили цю пухлину. Операція тривала чотирнадцять годин і завершилася успішно. За дванадцять днів після неї Максим уже самостійно почав ходити, у нього відновився слух, зменшився перекіс обличчя. Не відновилися ще синхронізовані рухи очей, сподіваємося, що відновляться. Ось такий випадок. А якби хлопця привезли до нас одразу після встановлення діагнозу, обійшлося б без усіх цих ускладнень.

— Недарма кажуть, що вчасне лікування — запорука успіху.

— Тут і мови нема. Буквально днями до нашої клініки поклали пацієнтку із Кропивницького з невриномою слухового нерва. Понад рік вона лікувалась у місцевого невролога. Після встановлення діагнозу лікар призначив їй протинабрякові та знеболювальні препарати. Минуло чотири місяці, але замість поліпшення навпаки — погіршення. Хвора частково втратила слух, у неї порушилась хода, стало хитати, з’явилися головні болі, затерпання і больові відчуття на обличчі. Після повторного обстеження невролог мав би порадити пацієнтці звернутися до нейрохірургів, але він знову прописав їй ті самі препарати. Хворій ставало дедалі гірше. Врешті вона знайшла іншого лікаря, який порадив звернутися до нашого Інституту. На пацієнтку чекає хірургічне втручання. На жаль, невринома вже досягла максимальних розмірів. Я просто обурений таким підходом деяких наших колег.

Інший приклад. Із невралгією трійчастого нерва приїхала пацієнтка з Поділля Галина К. Уже 20 років лікується від цієї недуги! І весь цей час їй призначали медикаментозне лікування. Інколи біль попускав — це типовий перебіг невралгії трійчастого нерва, потім напади знову посилювалися. Останні кілька років жінка приймала вдвічі більші за допустимі дози медикаментів, аби вгамувати біль. Але дійшло до того, що й ці надвисокі норми перестали їй допомагати. І нарешті вона звернулася до нас. Окрім типової невралгії, після обстеження ми виявили малесеньку пухлинку в ділянці, де проходить трійчастий нерв. Саме на нього вона тиснула і не давала спокою цілих 20 років. Наскільки треба бути необізнаним лікарем, аби знущатися з людини протягом такого тривалого часу. Навіть якби не виявили цю пухлину, то невралгію трійчастого нерва у нашій клініці оперують досить легко. Ганьба такому лікареві! Водночас я не хочу кидати тінь на тих колег, які гідно виконують свої обов’язки. Але, на жаль, мені здається, їх стає дедалі менше.

— Тому й, очевидно, не зменшується кількість хворих із запущеними патологіями...

— Я вже говорив, що із задавненими захворюваннями через необізнаність або байдужість деяких лікарів на місцях до нас потрапляють пацієнти майже щотижня, а то й частіше. Шкода було дивитися на 20-річну дівчину з Чернігівщини, якій 10 років тому поставили правильний діагноз — аномалія Арнольда-Кіарі. Призначили їй інвалідність, і вона спостерігалася в місцевих лікарів. За цей час зі 100-відсоткового зір у дівчини впав до 0,03. Тобто вона бачила тільки силуети, не розрізняла навіть облич. Чому їй не пропонували операцію, зрозуміти не можу. Коли ми її прооперували, дівчина аж заясніла. Вона почала значно краще бачити, у неї з’явився стимул до повноцінного життя. А не зробили б ми цього, дівчина через півроку осліпла б повністю. Очевидно, лікарям простіше було дати їй другу групу інвалідності й поставити на цьому крапку, забувши про клятву Гіппократа.

— Така позиція деяких, з дозволу сказати, горе-лікарів в голові не вкладається. Невже їм потрібна відповідна роз’яснювальна робота?

— Дивна річ. Існують так звані протоколи, ще 2008 року прийняті й затверджені Міністерством охорони здоров’я. У них чітко прописано дію лікарів у випадку того чи іншого захворювання. Але таке враження, що про ці протоколи або не знають, або їх не читали, а якщо читали, то забули чи ігнорують — пояснення не знаходжу. І це є нагальною проблемою сьогодення. Звісно, коли приїжджають до нас пацієнти, що лікувались у подібних ескулапів, намагаємося їм допомогти. Та було б значно легше зробити це, якби пацієнт звернувся вчасно.