Архів
Середа,
7 червня 2017 року

№ 43 (19488)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Нічний теракт

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Угруповання «Ісламська держава» взяло відповідальність за теракт у Лондоні.

Докладніше...
Альянс розширюється

ЧОРНОГОРІЯ офіційно стала 29-м членом НАТО.

Докладніше...
Рішуче захищатимуть Землю

НІМЕЧЧИНА. Канцлер Ангела Меркель висловила глибокий жаль через намір США вийти з Паризької кліматичної угоди.

Докладніше...
Дипломатична криза

КАТАР. Одразу сім держав розірвали дипломатичні зв’язки з цією країною.

Докладніше...
Увірвався терпець

У ПОЛЬЩІ відбувається протест таксистів.

Докладніше...
Урядове перезавантаження

МАКЕДОНІЯ. Парламент схвалив новий уряд.

Докладніше...
Загроза для людства

ПІВНІЧНА КОРЕЯ заявила про продовження розвитку ядерної програми попри санкції ООН.

Докладніше...
Кара через десятиліття

У ЧИЛІ виголошено вирок 106-м співробітникам спецслужб Августо Піночета.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Слід на Землі

Повернулася назавжди

Євген ЦИМБАЛЮК.

Історія з Надією Косміаді не має аналогів в Україні: 1939-го вона 15-літньою разом із батьком, котрого переслідувала тодішня влада, виїхала з Рівного до Німеччини, а нещодавно 93-річною повернулася на рідну землю.

ЇЙ ДОВЕЛОСЯ стільки пережити, що вистачило б не на одне покоління. Проте Надія Георгіївна сповнена втіхи та радості від того, що ще є при силі у такому поважному віці. Чого варті, приміром, її недавні зусилля із облаштунку українських мистецьких центрів у Німеччині та Італії, передача сотень картин із зарубіжжя до культурного фонду України, клопоти стосовно відкриття найближчим часом у Рівному музею, пов’язаного з творчістю її батька.

Про батька мова окрема, бо саме його особистість мала найбільший уплив на формування доньки. Згодом уже вона переймалася долею його полотен, лишившись головним хранителем творчої спадщини митця. Георгій Косміаді був надзвичайно талановитим художником. І дуже працьовитим — створив понад п’ять тисяч картин!

У Рівному він, колишній офіцер, прожив третину свого життя — з 1916-го по 1939 рік. Тут викладав малювання у п’яти гімназіях міста, організовував творчі гуртки, влаштовував вистави, виступаючи при цьому не лише організатором, а й режисером, актором, декоратором. Навколо нього гуртувалася обдарована молодь. А справжнім тріумфом Косміаді стала участь разом із учнями у Всесвітньому картинному фестивалі у Парижі 1937 року, де рівняни були удостоєні найвищих нагород.

Попри свою викладацьку діяльність та громадську зайнятість Георгій Косміаді, учень знаменитого живописця Валентина Сєрова, без упину малював. Як у Рівному, так і в Гамбурзі, куди переїхав із сім’єю перед Другою світовою війною.

— Якось я попросила батька намалювати мою долю, — розповідає Надія Георгіївна, — він за один день створив картину «Танцівниця». На ній жодного темного кольору — тільки яскравий блиск. «Ось такою я хочу тебе бачити все життя: щасливою і в неспинному русі!» — сказав тоді тато. Звісно, не завжди було так, як заповідалося. Зазнала чимало: на війні втратила першого чоловіка, не раз рятувалися втечею від облав та переслідування. Були й арешти — як від однієї влади, так і від іншої.

Найсвітлішим днем для мене є 9 Травня. І не тільки тому, що це День Великої Перемоги. Цього дня 1945 року народився мій син. Уявляєте: раптом припинилися бої, щоб я благополучно народила! Жили ми здебільш за батькової підтримки. Він малював картини, їх купували. Працювала і я: тривалий час була економістом. А останні двадцять років, маючи більш-менш гідну пенсію, подорожувала Європою.

Головним заняттям для мене стало пропагування батькової творчості. Його спадщина вже добряче «схудла». Картини передаю у фонди Німеччини, Італії і, звісно ж, в Україну, до якої він завжди тягнувся серцем, долучаючи до цього й мене. Зараз в Україні уже кількасот його картин. Найбільше у Рівненському музеї. Тут, по сусідству з музеєм, я вибрала собі помешкання — у місці, пов’язаному з моїм дитинством, спогадами про батьків. Дехто вважає, що у такому віці вже не змінюють своєї адреси. Та я не можу навіть переказати, яке щастя для мене приїздити в Україну! Рідна земля слугувала мені своєрідною підзарядкою. І от нарешті я повернулася сюди назавжди.

Моя мрія — створити в Рівному музей Георгія Косміаді. Роблю це за підтримки старих і нових українських друзів. Матеріалів для музею є чимало, на його відкриття чекаю сина, онуків і правнука. Вони не так давно вже приїздили в Рівне. Тільки шкода, що чоловік помер, не дочекавшись... Гербарт схвалював мій намір переїхати в Україну, жартував: мабуть, у Рівному в мене кавалер лишився. Я відказувала: і не один, а два. Мала на увазі свої улюблені місця — Свято-Воскресенський собор і палац Любомирських. Храм стоїть і досі, ходжу до нього, а від палацу не лишилося й сліду. Як і від кінотеатру «Партизан», який проектував батько.

Мало залишилося в Рівному й моїх ровесників, із ким можна було б пригадати передвоєнне місто. Зате додалося багато нових знайомих. Люди у Рівному інші, ніж у Німеччині, — розкутіші, дружелюбніші, життєрадісніші, хоча й живуть у непростий час.

Коли вперше передавала картини батька в Україну, дуже хвилювалася. Чи прийме його замисли й дух сучасне українське покоління? Прийняло, дякую! І мене прийняли тут як рідну.

На фото: Надія Косміаді на відкритті виставки творів свого батька у Рівному.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Назбирали трохи грошей
Читати
Той, хто служив суспільству
Читати
На економічному дні
Читати
Ще й воюємо
Читати
Перезимуємо в теплі
Читати
Європа підганяє
Читати
Чи допоможе візовий заслін?
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове