Архів
Вівторок,
30 травня 2017 року

№ 41 (19486)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Підтримував Україну

США. Помер відомий політолог і державний діяч Збігнєв Бжезінський.

Докладніше...
Дедалі важче домовлятись

ІТАЛІЯ. На острові Сицилія відбувся 43-й саміт країн Великої сімки (G7).

Докладніше...
Ультиматум сепаратистів

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Шотландські сепаратисти висунули ультиматум Лондону.

Докладніше...
Останній бастіон «ІДІЛ»

ІРАК. Шиїтські ополченці звільнили від бойовиків «ІДІЛ» західні підступи до Мосула.

Докладніше...
Не всі згодні

КИТАЙ засудив заяву лідерів G7 щодо спірних територій в оточуючих його морях.

Докладніше...
Виклик опозиції

У ВЕНЕСУЕЛІ запроваджується конституційна реформа.

Докладніше...
Мігрантське «паломництво»

ЄВРОСОЮЗ. Понад 6,6 млн мігрантів очікують можливості потрапити до Європи.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Слово про Коліївщину

Володимир ЧОРНИЙ.

Худ. Василь Касіян.

Україна споконвіку формувалася й міцніла не просто в несприятливих умовах самоідентифікації, а в майже безперервній національно-визвольній боротьбі із силами, неспівмірно потужнішими й відверто ворожими. Однією з особливо кривавих сторінок протиборства зі злом є Коліївщина (1768-1769 рр.). Події охопили навколишні землі Київщини, Брацлавщини та Волині, що тоді перебували під шляхетською Польщею.

ЦЕ ПОВСТАННЯ було відповіддю народу на нестерпну панщину, національні та релігійні утиски. Водночас гнобителі намагалися знаходити підтримку у затурканих чи продажних місцевих сил. Перетворивши Умань на неприступну фортецю, граф Потоцький притягнув на свій бік частину надвірних (найманих) козаків, у тому числі й талановитого ватажка Івана Гонту, уродженця села Розсішки. Подарувавши йому рідне село та ще Орадівку, пообіцяв звання полковника, шляхетство й відповідні дворянські привілеї. Але «невдячний» Гонта перейшов на бік повстанців під орудою запорозького козака Максима Залізняка, який, рухаючись із півдня через Холодний Яр, оточив Умань, де мав намір відновити козацьку державу.

Повстання зазнало поразки. Залізняка відправили на каторгу до сибірського Нерчинська, а Гонта поплатився життям. Після церковного трибуналу на чолі з ксьондзом він був четвертований. Перед тим із нього живого здерли шкіру, вирвали серце. Познущалася шляхта й над мертвим тілом — відрубали голову.

Щось подібне творили і з Україною. Польське панство, не спроможне самостійно приборкати козаків, звернулося по допомогу до Катерини ІІ. Російська цариця наказала придушити повстання, що й було зроблено з особливою жорстокістю. Катерина розуміла, що народний гнів, своїм духом спрямований не тільки проти шляхетської Польщі, а й проти Московщини, у формі козацько-селянського повстання може перекинутися і на Лівобережжя. Вільної України ніхто не хотів, тож вороги діяли спільно. За придушення Коліївщини коронного гетьмана Польщі Ксаверія Браніцького віддячено землями поблизу Білої Церкви. Сьогодні, коли милуєшся красотами парку, згадуються слова «о русской подлости», сказані Олександром Герценом із приводу придушення повстання.

Через понад сім десятиліть після Коліївщини Тарас Шевченко написав історико-героїчну поему «Гайдамаки», у якій Великий Кобзар безкомпромісно й емоційно затаврував антиукраїнські польські, єврейські та російські елементи, котрі пригнічували місцеве населення на політичному, економічному, релігійному та національному ґрунті. Довгий час через негласний принцип уникати всього, що може викликати міжнаціональну ворожнечу та «хвилювати» сусідів, Коліївщина висвітлювалась стриманіше, ніж інші події вітчизняного минулого. Так, в Умані, куди щороку на могилу цадика Нахмана приїздять тисячі євреїв-паломників, не було пам’ятника коліївцям, хоч рішення про його спорудження ухвалене десятки років тому.

Натомість у Христинівці, розташованій неподалік рідного села Гонти, 2009 року був установлений перший в Україні бронзовий монумент народного ватажка. З давніх-давен через Івангород від Брацлава до Умані проходив торговий і поштовий тракт. Стверджують, що Іван Гонта зі своїми гайдамаками, серед яких були й івангородці, в червні 1768-го проїхав селом востаннє. Тож у Івангороді іменем козака названо одну з вулиць. Таки зважилися земляки іменувати вулиці на честь людей, пов’язаних із місцевою історією.

Сплеск інтересу до історичного й сучасного козацтва вряди-годи виявляється не стільки у вітчизняних діях, скільки в антиукраїнських акціях чужинців — донських, кубанських, терських тощо. Свого часу в Криму за підтримки активістів Партії регіонів та комуністів активно створювалися так звані козачі загони. Особливо ж злочинно засвітилися продажні елементи такого штибу в ході війни на південному сході України. Озброєні лжекозацькі сили відкрито воюють на боці агресора. Мимоволі задумуєшся: а де ж українське козацтво?

Зібравшись на пагорбі Гонти й Залізняка в Умані на початку вересня 2007 року, Всеукраїнська рада козаків скаржилась на «політику держави, в якій козака не сприймають за повноцінного члена суспільства», і закликала об’єднатися, щоби гуртом боротися за славу та успіх України.

Схвалюючи патріотичні мотиви подібних зібрань, не можу, однак, позбутися враження, що в діях козацтва ще рідко відчувається поважна державотворча сила. Іноді аж занадто випинається вульгарне загравання з чужинцями, культивуються не найкращі риси славних попередників. Навіть в обвішуванні штучними нагородами, позолоченими кокардами, еполетами та гучними званнями є щось не конструктивне, а показне, хвалькувате, що конкурує з парадним офіцерством.

Гадаю, трохи самокритичності та вдумливого осмислення своєї місії в реаліях сьогодення козацтву не завадили б, а лише сприяли б його істинній повноцінності.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Дерибанять «втемну»?
Читати
Вже поділили...
Читати
Що робити з електричками
Читати
Приховують кошти?
Читати
Авіація оговтується
Читати
Крим уже не цікавить
Читати
Нагороджено героїв
Читати
Їздимо на «залізяччі»
Читати
Що приховують від громадськості
Читати
Альтернатива газу
Читати





— Це по мою душу! Негайно зателефонуй моїй дружині, нехай витягне із схованки кілька мільйонів для застави...

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове