Пост здоров’я

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.

• Проблема

Хронічні вірусні гепатити

Розмову вів
Микола ЮРЧИШИН.

У структурі хронічних захворювань печінки ці недуги посідають перше місце. З чим це пов’язано і чи можна їм запобігти? На ці та інші запитання ми попросили відповісти керівника Центру дитячої гепатології Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України доктора медичних наук В. С. БЕРЕЗЕНКО.

— Валентино Сергіївно, які віруси уражують печінку найчастіше?

— Це віруси гепатитів В і С. Поширеність інфекції, викликаної вірусом гепатиту С, із роком у рік зростає в усьому світі. Що ж до вірусу гепатиту В, то зараження ним можна уникнути, якщо вакцинуватися. В розвинених країнах вакцинопрофілактика поставлена досить добре. Тому й ризики інфікування там зведені до мінімуму. Проблема полягає в тому, що відбувається велика міграція: в Європу приїжджають люди з тих країн, де вакцинації зовсім немає або вона проводиться погано. Україна ж нині серед країн, де профілактика проти гепатиту В є дуже низькою, мінімальною.

— Чому, на вашу думку, склалася така ситуація?

— Я не можу зрозуміти, чому громадські організації (цікаво, хто за ними стоїть) розгорнули таку антивакцинальну кампанію. Так, мало місце кілька випадків неприємних ускладнень після вакцинації. Але про їх імовірність прописано в інструкції. Можливо, це було зовсім не пов’язано зі щепленням, а стався випадковий збіг з іншими захворюваннями. В усьому цивілізованому світі обов’язок кожного — отримати щеплення. Таким чином ти захищаєш не тільки себе, а й оточуючих.

В Україні вакцинацію проти гепатиту В запроваджено в 2002 році. Лікарі були задоволені — в країні значно зменшилася кількість дітей із цією патологією, бо їх щеплювали практично після народження. Та коли розпочалася антивакцинальна пропаганда і батьки в останні роки почали відмовлятися робити щеплення своїм дітям, у нас знову різко зріс відсоток хворих на хронічну інфекцію, спричинену вірусом гепатиту В. Наслідки невтішні. Якщо дитина заражається від хворої матері в період раннього дитинства (до року), то в 90 відсотках випадків ця інфекція хронізується. Шанси на вилікування таких дітей дуже низькі. Ось чому вакцинація конче потрібна. А поки що гепатологи б’ють на сполох: якщо батьки й надалі відмовлятимуться щеплювати дітей проти цього вірусу, ми дійдемо до межі епідеміологічного спалаху. А це може стати проблемою національного масштабу.

— Як було уже сказано, у світі, на жаль, набуває поширення і вірус гепатиту С...

— Що стосується цього вірусу, то я хочу зазначити: чим розвиненіша країна, тим менша кількість хворих. Це пов’язано насамперед із тим, що вірус передається через кров та препарати з неї, уколи, через хірургічні маніпуляції тощо. Не можна заразитися під час розмови, за чашкою кави, навіть якщо інфікована людина випадково поміняється з вами ложкою, якою їла. А от ризик заразитися погано обробленим інструментом при стоматологічній чи будь-якій іншій маніпуляції існує.

В європейських країнах, де звикли «дружити» із санітарними нормами, число інфікованих значно менше. Там зараження вірусом відбувається здебільш статевим та деякими іншими шляхами. На жаль, не у всіх клініках України чітко дотримуються правил обробки хірургічних інструментів, донорська кров нерідко заражена вірусами того чи іншого гепатиту. Особливо часто інфікуються ними онкогематологічні діти. На тлі проведення поліхіміотерапії їм постійно необхідне переливання крові або плазми.

— Виходить, якість перевірки донорської крові далеко не відповідає світовим стандартам?

— У розвинених країнах при відборі крові застосовуються такі високочутливі тести, там так побудована система оцінювання крові, що ймовірність заразитися під час її переливання становить одну соту відсотка, а у нас — від 20 до 30 відсотків. Це вже питання національної безпеки! Бо ми таким чином збільшуємо кількість хворих на ці недуги.

Якщо ж майбутня мама інфікована вірусом гепатиту й має ще якусь інфекцію, скажімо ВІЛ, то ризик передачі їх дитині при народженні, безумовно, ще вищий. Коли ж це відбувається у ранньому дитинстві, то небезпека хронізації гепатиту С становить 70 відсотків, а гепатиту В, як я вже говорила, — чим менша дитина, тим менший ризик.

— Який із цих двох гепатитів небезпечніший?

— Обидва є дуже складними. Але існує деякий нюанс. Хворого з гепатитом С ми вже маємо на сьогодні великий шанс вилікувати. Тобто домогтися такої ремісії, що п’ять-шість років він не матиме вірусу. А якщо й надалі спостерігатиметься у лікаря, то, ймовірно, вилікується повністю. Ще років чотири тому хворого з цим вірусом доводилося лікувати дороговартісними ліками впродовж від півроку до року. Нині ж створені такі таблетовані препарати (до того ж значно дешевші і їх легше переносити), що, випиваючи одну пігулку на день, людина за три місяці може вилікуватись. Але це стосується лікування тільки дорослих. А таблетовані препарати для дітей тільки проходять клінічні дослідження. Нещодавно одна американська асоціація дозволила застосовувати лише два препарати дітям з 12 років. В Україні ми поки що не можемо їх застосовувати, хоча вже є якісь обнадійливі шанси. Тоді як для дорослих спектр таких препаратів широкий.

Що стосується гепатиту В, то і ряд цих ліків суттєво менший, і ефективність нижча. Та й коли лікуємо цей вірус таблетованими препаратами, достеменно не знаємо, коли закінчимо цю терапію. Небезпечний цей вірус і тим, що хворі ризикують заразитися ще одним гепатитом — Дельта, який передається також через кров. А разом вони швидко призводять до прогресування цирозу печінки, а також гепатоцелюлярної карциноми, тобто раку цього органа. Отже, єдиний порятунок від цих двох тяжких вірусів — це вчасне вакцинування. Якби батьки усвідомлювали це, ми не мали б заповнених відділень дітьми, хворими на гепатит В.

— У якому віці це найкраще зробити?

— За нашим календарем, коли починається загальна вакцинація, тобто у півторамісячному віці. Якщо ж на гепатит В хвора мама, то дитину необхідно вакцинувати в перші дванадцять годин після народження. Це убезпечить немовля від передачі їй тяжкого вірусу, а також гарантуватиме, що воно ніколи не захворіє гепатитом цього типу. Вакцини вистачає повністю. Я і своїх дітей щепила від гепатиту В, й онуків. Навіть не уявляю, що могло бути інакше. Так живе весь цивілізований світ.

— Чи робиться щось для того, аби вчасно діагностувати такі патології?

— Два з половиною роки тому на базі відділення дитячої гастроентерології з ініціативи директора інституту академіка Ю. Г. Антипкіна та за підтримки НАМНУ ми створили Центр дитячої гепатології. Аби сконцентрувати тут важкохворих дітей з усієї України для надання їм допомоги. За цей час пролікували безкоштовно близько півсотні малюків. Водночас виконуємо функції і навчально-методичного центру. Вже двічі проводили конференцію «Актуальні питання дитячої гепатології». Мета її — поділитися досвідом з вітчизняними лікарями, які займаються цими проблемами. Це досить важлива щодо діагностики і лікування проблема, яку не дуже добре знають на місцях. На жаль, часто діти потрапляють до нас уже на стадії цирозу, коли допомогти вкрай важко. Тому наше завдання — запобігти розвитку небезпечних ускладнень.