Архів
Вівторок,
16 травня 2017 року

№ 37 (19482)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Важлива перемога

НІМЕЧЧИНА. На виборах до парламенту Північного Рейну — Вестфалії перемогла партія Ангели Меркель.

Докладніше...
Український євровектор

БЕЛЬГІЯ. У Брюсселі після закінчення Ради ЄС відбувся робочий сніданок «Групи друзів України».

Докладніше...
Клопітні сусіди

ЛАТВІЯ оголосила про побудову на кордоні з Білоруссю паркану завдовжки 120 км.

Докладніше...
Водомети і сльозогінний газ

ЧИЛІ. У Сантьяго сталися сутички між поліцією та студентами.

Докладніше...
Повернули контроль

СИРІЯ. Урядові війська повернули контроль над військовим аеродромом поряд Алеппо.

Докладніше...
Глобальна хакерська атака

Минулої п’ятниці комп’ютерні системи різних організацій та установ по всьому світу зазнали хакерської атаки.

Докладніше...
Ще один виклик світу

ПІВНІЧНА КОРЕЯ заявила про успішний запуск балістичної ракети середньої дальності класу «земля-земля».

Докладніше...
На захист «хрущовок»

РОСІЯ. У Москві на захист «хрущовок» стали тисячі містян.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Рецепт бадьорості від ветерана

Лариса КОМАР.

м. Носівка

Чернігівської області.

Багатодітна мати Марія Щипун із Носівки на Чернігівщині провела на фронти Другої світової синів Миколу, Феодосія та Степана, яким одному за одним виповнювалося 18 років. Сила її молитви захистила хлопців од ворожої кулі й повернула додому живими і неушкодженими. Відтоді День Перемоги став для їхньої родини чи не найсвятішим і найвеличнішим святом.

ВОНИ облаштувались у рідній Носівці практично на одному кутку і вибрали для себе всіма шановану мирну професію хлібороба. Степан та Микола стали комбайнерами, Феодосій вивчився на агронома. На жаль, уже кілька років щасливі салюти переможної весни він зустрічає без братів. Таке життя.

Його ж у райцентрі всі шанобливо кличуть Леонтійовичем. Навіть небожі, зокрема й троюрідні, не називають дядьком Феодосієм чи дідом. Він для них великий авторитет і родинний гуру. І не лише тому, що має поважний вік — 93 із гаком. Завжди, навіть у молоді роки, не кажучи вже про зрілі, на все мав власну думку, підкріплену спостереженнями, досвідом, фактами із прочитаної періодики та наукової літератури. Стосувалося воно житейських буднів чи робочих питань — усе розкладав по поличках, добираючи найвлучніші слова і аргументи на захист своїх міркувань.

Говорить він тихо, наче аж пошепки, ніби доводячи, що переконати в чомусь можна аж ніяк не силою голосу. Саме цим принципом керувався, працюючи протягом п’ятдесяти років у місцевому колгоспі. Мабуть, завдяки спокійній розважливій вдачі мав вигляд на кільканадцять років молодше і почувався бадьоро, ніби не роки, а цілі десятиліття промайнули повз нього.

Ветеран залюбки ділиться власним рецептом довголіття: тримати ноги в теплі, а голову в холоді. А потім розшифровує, усміхаючись:

— У холодну пору в теплому взутті треба якомога більше фізично працювати на свіжому повітрі. Це замінить вам тренажерні зали.

Що ж до голови, яку слід «тримати в холоді», Леонтійович дає таке пояснення, мовляв, слід бути тверезомислячим, не дивитися на світ крізь рожеві окуляри і розраховувати лише на власні сили.

Великою мірою власноруч, він побудував два добротних будинки — для себе й сина Сашка. Ще два (так склались обставини, що мусив переїжджати) — перебудовував, удосконалював, надаючи кожному неповторності. Траплялось, роками виношував цікаву ідею, яку згодом втілював у життя. Так, в одній із побудованих ним осель, постелив художній паркет, дивлячись на який, здається, що потрапив до музею.

Відтоді, як відійшла у вічність вірна дружина Катерина Павлівна, до Феодосія Леонтійовича переїхала із сусіднього батьківського двору молодша з двох його онук — Альона. Незабаром привела нареченого. Дідусь тішиться, що її Роман має таку ж, як і він, господарську жилку: не лише підтримує те, що створене дідом, а й самотужки осучаснює його.

Ще донедавна Леонтійович доглядав чимале господарство, вирощував кроликів, порядкував у теплиці, у яку вкладав увесь свій агрономічний талант і досвід. Сотні молоденьких рослин розпікіровував по стаканчиках, прив’язував до кожної спочатку маленьку, згодом більшу підпору. Затим навколішки висаджував у ґрунт. Багато й сусідам роздавав. Так само навколішки обробляв баштан. Тепер, на жаль, вже не спроможний. Однак, зізнається, йому й досі не байдуже, скільки снігу випало взимку на поля і як позначиться на садках нинішня затяжна весна. Всі природні «сюрпризи» він пропускає через власне серце агронома, яке щодня, щогодини живе думкою про майбутній урожай.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Україна — зразок
Читати
Оце так оборудка!
Читати
Пенсійна казка від Прем’єра
Читати
Надзвичайний стан: тимчасово чи на довгі роки?
Читати
Хасиди на Львівщині
Читати
Чи все гаразд із «Євробаченням»?
Читати
Триває комунальне «паскозатягування»
Читати
Поїхав питати розуму
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове