Архів
Вівторок,
25 квітня 2017 року

№ 32 (19477)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Переможця визначить другий тур

ФРАНЦІЯ. До нього вийшли Еммануель Макрон і Марін Ле Пен.

Докладніше...
Корейська криза

КИТАЙ закликав КНДР та США до стриманості.

Докладніше...
За вихід треба заплатити

ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ доведеться врегулювати фінансове питання щодо виходу з ЄС у євро, а не фунтах.

Докладніше...
Нова атака талібів

АФГАНІСТАН. На півночі країни бойовики з руху «Талібан» здійснили зухвалу акцію на військовій базі.

Докладніше...
Дедалі гарячішає

ІЗРАЇЛЬ п’яту добу атакує сили Башара Асада на півдні Сирії.

Докладніше...
Озброюються

РОСІЯ вийшла на третє місце у світі за витратами на військову сферу.

Докладніше...
Адміністративний ресурс і гендерна нерівність

ІРАН. Чинного президента допустили до виборів, а колишнього — ні.

Докладніше...
Поки що збирають голоси

КАНАДА може посилити санк-ції проти Росії.

Докладніше...
Шантаж по-європейськи

СЕРБІЯ обурилася через заяву Албанії про можливе об’єднання з Косово.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сільські обрії

Продовжувачі трудової династії

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Мурованокуриловецький

район

Вінницької області

Цей охайний тваринницький комплекс на тисячу двісті голів ВРХ розмістився на околиці села Дружба, поблизу автотраси Муровані Курилівці — Могилів-Подільський. На перший погляд, він схожий на обійстя дбайливого господаря — всюди порядок і чистота. Під’їзди до приміщень та силосно-сінажних траншей акуратно заасфальтовані, ферми побілені, неподалік здіймаються ввишину скирти тюкованої соломи, а від весни до пізньої осені милує око різнобарв’я клумб.

І ВАЖКО повірити, що вся ця краса вихоплена з лещат запустіння зовсім недавно. За п’ять років голова фермерського господарства «Велес-Віта», депутат обласної ради заслужений працівник сільського господарства Петро Струсевич вклав чимало коштів у відродження тваринницької галузі дружбівського відділення №2. Та не менша його заслуга в тому, що зумів сформувати працьовитий колектив, у якому, як одна велика родина, трудяться сорок два робітники. Серед них — Катерина Максимчук із дочкою Тетяною і зятем Анатолієм.

Тетяна — тваринник у четвертому поколінні. Її прабабуся Марія Касько була знаною на Вінниччині дояркою попелюхівського колгоспу «Зоря комунізму», за трудову звитягу нагороджена Золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці, бабуся Надя доїла корів у бригадних Білянах, а мама Катя залишила роботу в польовій бригаді й у числі перших трьох доярок починала відродження ферми у Дружбі.

— Ми вдячні долі за можливість працювати в рідному селі, бо не кожній селянській сім’ї випадає тепер таке щастя, — каже Катерина Василівна. — Я ніколи не їздила в чужі краї на заробітки, але старша дочка Таня покуштувала того хліба і вчасно схаменулася — повернулася в Дружбу. Вона вивчилась у Вінниці на професійного фотографа, проте за обраною спеціальністю влаштуватися ніде не змогла, працювала в друкарні, продавцем у супермаркеті... Заробітки йшли лише на винайм квартири і харчування. Я щиро задоволена, що в неї вистачило сміливості не розірвати нитки родинного зв’язку із селом.

— Я доглядаю сімдесят п’ять телят і маю таку зарплату, що й не кожен заробітчанин стільки привозить додому, — хвалиться Тетяна. — Щоправда, нелегка це робота. Працюю п’ять днів на тиждень. Прокидаюсь о пів на шосту, до ферми йду два кілометри, робочий день триває від сьомої ранку до сьомої вечора. Весь час на ногах. Мені платять не від приросту телят, як колись було, а від вихододнів і порядку на робочому місці. Наприкінці кожного місяця «оцінку» виставляє сам голова господарства або спеціальна комісія. Стараюся, щоб у них не було зауважень.

Анатолій і Тетяна разом уже четвертий рік. Родом він із села Нижчий Ольчедаїв Могилів-Подільського району. Діток поки що не мають — хочуть упевненіше стати на ноги, щоб купити власне житло і розжитися на своє господарство. Анатолій закінчив Вінницьке ПТУ №19, має фах автослюсаря. Працювати на фермі його «загітувала» дружина. Отак мимовільно сформувалася трудова династія Максимчуків—Мельників.

— Сільської роботи я не боюся, бо виріс у сім’ї, де тримали худобу, — розповідає Анатолій. — Спочатку мене прийняли робітником із роздачі кормів, а незабаром з’явилася вакансія оператора машинного доїння. Петро Павлович запропонував спробувати свої сили в цьому. Наука тривала менше тижня. Через п’ять днів я доповів керівнику, що готовий прийняти групу. У травні виповниться два роки, як працюю на фермі. У нас на чотириста п’ятдесят корів вісім доярок і один я. Зараз пора великого молока — надоюємо в середньому від корови по двадцять чотири літри за добу. Всі процеси догляду за худобою у нас механізовані. Модернізовано систему доїння і охолодження молока, що сприяє високій його якості. Від цього залежить і наша зарплата.

Петро Павлович Струсевич — щиросердна і доброзичлива людина. Коли хтось до нього звертається у скрутну хвилину, не відмовляє. Він підтримує кожну селянську родину, надає кошти на благоустрій села, допомагає школі, дитячому садку, будинку культури, церковній громаді. За рахунок господарства торік асфальтували дороги до села і вуличні.

У Катерини Максимчук підростає молодша донька Олександра. Вона навчається у сьомому класі. Дівчинка часто приходить на ферму допомагати мамі чи сестричці. Каже, що теж стане дояркою.

На фото автора: Катерина Максимчук із донькою Тетяною і зятем Анатолієм.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Підганяють у шию
Читати
Чи не пізно похопилися?
Читати
«Новоєвропейців» поменшало
Читати
У таборі товстосумів — рокіровка
Читати
На дурничку більше не вийде
Читати
Чекають нашої ініціативи
Читати
Стимул обирати Україну
Читати
Гинуть найвразливіші
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове