Архів
Вівторок,
4 квітня 2017 року

№ 26 (19471)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Квітень
  • За рубежем
У кожної сторони — свій сценарій

ЄВРОСОЮЗ оприлюднив прин-ципові позиції, якими керуватиметься на переговорах із Лондоном про Brexit.

Докладніше...
Розлучення за розлученням

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Уряд Шотландії домагається проведення референдуму стосовно незалежності від Сполученого Королівства.

Докладніше...
Прогнозовані вибори

СЕРБІЯ. Прем’єр-міністр Александар Вучич переміг на президентських виборах.

Докладніше...
Без терміну давності

БРАЗИЛІЯ. На понад 15 років ув’язнення засуджено за корупцію колишнього спікера палати депутатів.

Докладніше...
Вічне протистояння

ПАКИСТАН сколихнула хвиля терористичних атак на шиїтів.

Докладніше...
Ще одна порохівниця

ІЗРАЇЛЬ зведе нове поселення на окупованих палестинських територіях.

Докладніше...
Безпрецедентна космічна технологія

США. Уперше в історії для запуску в космос повторно використано ракету-носій.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Працелюбство віддячило добробутом

За спогадами переселенців записав

Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

Мізерні заробітки у колгоспі, злиденне післявоєнне життя змушувало селян шукати кращої долі. У 1950 році минулого століття Степану Тичині та Олександру Петранівському із села Забріддя, що на Житомирщині, запропонували переселитися родинами до Приморського краю, на Далекий Схід. І вони зважилися на переїзд...

ПРОВОДЖАЛИ переселенців усі родичі та сусіди. Жінки витирали непрохані сльози, чоловіки тамували зітхання. Родина Тичини ризикнула взяти із собою в далеку дорогу дійну корову та собаку.

Із усього Черняхівського району їхати потягом у незвідані світи наважилося 60 переселенців. Розмістилися в товарних вагонах: половину займало кілька сімей, другу — худоба.

У сім’ї Степана Тичини четверо синів: Петро, Олександр, Олексій і маленький Михайлик, який іще в колисці лежав. Подорож видалась нелегка. З нетерпінням чекали зупинок на станціях, аби поповнити запаси харчів, купити сіно для корови. Раніше незнайомих людей зближували вроджений гумор, улюблені народні пісні.

Аж через місяць добралися до місця постійного проживання — села Нова Дєвіца неподалік Владивостока.

Сім’ю Тичини розмістили на проживання в хаті селянки з Орловщини. Вона зустріла їх привітно, допомагала у всьому. Сусідами по вулиці були росіяни, білоруси, молдавани. Вже за рік родина жила в своїй просторій хаті. Викопали криницю. Посадили картоплю, привезену із собою. Вона здивувала місцевих спочатку своїм пишним цвітінням, затим урожаєм. Також вирощували жито, кукурудзу, соняшник, гарбузи, квасолю. В обійсті з’явилися ще одна корова, свині, гуси, качки, кури. Підростав і садок: груші, яблуні, калина, черемха. У Примор’ї яблуні починають цвісти лише у червні, достиглі плоди завбільшки з волоський горіх. Ні горіхи, ні вишні тут не ростуть: вимерзають.

Різноманітною звіриною підгодовував ліс. Дехто з українців-переселенців зайнявся бджолярством. У власноруч виготовлених господарями вуликах бджоли витримували 40-градусні морози. Квітуче різнотрав’я виявилось гарним медоносом.

Словом, працелюбство віддячило добробутом. До того ж жодних податків протягом перших п’яти років держава із переселенців не брала. Батьки працювали в місцевому колгоспі, діти навчались у семирічній школі. Викладання велося тільки російською, хоча 90 відсотків учнів були українцями. Спочатку забрідівцям важко давалося спілкування нерідною мовою. Земляки сходилися вечорами і тоді вже відводили душу в розмовах та співах. Після закінчення школи старші сини Степана Тичини здобули робітничі професії. 1952 року в сім’ї народився ще один синочок — Павлусь. Оскільки церкви в селі не було, немовля довелося везти потягом до Уссурійська — за 100 кілометрів од домівки.

Українські переселенці їздили на озеро Ханко за 12 кілометрів купатися, рибалити. Леоніда, дружина Степана, готувала рибу по-своєму, незвично для місцевих. Вона також навчила сусідок з Орловщини та Молдавії варити раніше не відомі їм куліш, холодець, червоний та щавлевий борщі, смажити печеню, деруни, ліпити вареники.

Забрідівці часто їздили до Уссурійська на ринок, який у торговий день дуже нагадував їм рідні ярмарки. Українців тоді видно й чутно здалеку — жінки і чоловіки у вишиванках жваво перемовляються на поліському та подільському діалектах, жартують... Коні запряжені в нову упряж, корови біля возів жують запашне сіно. А на возах — мішки зі збіжжям: борошном, різними крупами. Пшеницю, гречку міряли відрами. Продавали телят, свиней, курей, качок, гусей, кролів...

Там, на Далекому Сході, прижилися й народні гуляння, схожі на ті, що святкують у нас на Івана Купала. Влітку на одній із сопок різнокольоровими стрічками прикрашали кучерявий кедр. Біля нього співали пісень і танцювали. Молодь перестрибувала через єрики: канави з водою. З вершин сопок було видно Китай. Китайці легко перетинали кордон, часто приходили до села найматися обробляти городи. Аж до самих хат частенько підходили олені, ласуючи городиною. Зими там суворі. Втім, малеча на мороз не зважала — спускалася по снігу із сопок...

Обживаючись, переселенці не поривали зв’язків із Забріддям. Разом із листами авіапоштою з Приморського краю летіли посилки з червоною рибою, японськими хустками, кедровими горішками. А з України — свіжі та сушені яблука, груші.

…Понад півстоліття минуло відтоді, як сім’ї Степана Тичини та Олександра Петранівського переселилися до Далекого Сходу. По-різному склалися їхні долі.

Степан Тичина та його дружина Леоніда свій життєвий шлях завершили у Новій Дєвіці. Два їхні старші сини повернулися на Житомирщину, а два менші лишилися на Далекому Сході.

Сім’я Петранівських із сином Володимиром та дочкою Надією повернулася до Забріддя через десять років після переселення. Дружина Надія часто хворіла: їй не підходив клімат. Іще одна їхня донька, Людмила, зосталася в Приморському краї.

Нині вони не так часто, як колись, приїздять у Забріддя до родичів. Дорога далека та й події останніх років цьому не сприяють...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Понад половина українців — за межею бідності
Читати
Все, що нажили...
Читати
Збільшилась допомога із безробіття
Читати
«Птаха» стає на крило
Читати
Вимушена зупинка
Читати
Південноукраїнська АЕС відключила енергоблок
Читати
Йдемо на експортний рекорд?
Читати
Практична допомога НАТО
Читати
Так ось де наше багатство!
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове