Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Гумореска

Оздоровлення апарату

1 квітня цього року виповнюється 95 літ колишньому «Перцю», а нині журналу «Перець. Весела республіка». Щиро вітаємо колектив відродженого часопису із цією знаменною датою. І пропонуємо читачам «Сільських вістей» гумореску Василя Чечвянського (1888-1937) — відомого українського письменника-гумориста, одного із перших головних редакторів цього журналу та рідного старшого брата легендарного сміхотворця Остапа Вишні.

«Весела світлиця».

Задача ж, громадяни, минулого тижня нам була — на ноги попадали.

Прийшли ми ото на роботу, розписалися, що не спізнилися, порозсідалися по своїх місцях, порозкладали книжки, приготувались, одне слово, до виробництва, — як раптом приносять із головного правління нашого синдикату папірця, а там написано: «...в зв’язку з режимом економії і беручи під увагу наказ ВРНГ, пропонується вжити найрішучіших заходів до оздоровлення апарату тресту «Центро-пудра», з відповідним повідомленням про наслідки в триденний термін...»

Секретар — до голови.

Голова — комісію.

Комісія — засіла.

Засідаємо годину, дві, три... Я теж у комісію попав.

Робота стала, голова хвилюється.

Накінець за п’ять годин склали ми акта: «...детально обслідувавши апарат тресту «Центро-пудра», комісія визнає, що апарат тресту досить здоровий як фізично, так і морально, а через те оздоровлення не потребує, про що, склавши цього акта, довести до відома синдикату «Пудра-Парфум-Шпилька».

Голова як прочитав, так і сів.

— Це що ж, — говорить, — товариші? Ви мене зарізати хочете! Всі трести оздоровлюють, а ми оригінальничать? Ні, так не можна. Ви, — говорить, — позасідайте ще, бо часу два дні є, а заходів мені виробіть.

Вийшли ми від голови, стоїмо в коридорі, не знаємо, що робити.

А в цей час коридором пливе собі помбух наш, Корній Іванович. Дійшовши до нас, помбух так ото потихеньку й питає:

— Що, шановні товариші, тяженько апарат оздоровити? Задачка важкенька, що й казати, а тільки, подумавши, задачку тую вирішить можна. Звичайно, я простий, непомітний робітник і в комісію навіть не попав, а коли бажано вам мій погляд вислухати, будь ласка...

Ми до нього. Просимо.

Одвів нас Корній Іванович набік та й каже:

— А як ви, товариші, гадаєте, друкарниця наша Ольга Іванівна не може нас із цього тяжкого становища вивести? Дуже навіть може, коли подумати... Особа вона, говоритимем одверто, хвороблива, часто лікарські бюлетеньчики дістає, вік її, так сказать, бальзамічний — 40 зафіксованих, і коли, — говорить, — її, Ольгу Іванівну, замінити двома, приміром, друкарничками по 20 годиків, то чи не буде реформа ця відповіддю на заковиристий наказ нашого синдикату. Подумайте, товариші, а я по своїй пильній справі попрямую далі, всього вам найкращого.

Ех, і дякували ж ми Корнійові Йвановичу! Колективно, всією комісією, пивом його частували, а голова обіцяв Корнія Івановича із десятого в одинадцятий розряд підвищити.

І тепер у нас замість ревматичної Ольги Іванівни два здоровесеньких пуп’яночки рожевенькими пальчиками на машинці стукотять.

От що значить життєвий досвід. Практика!

Да...

Василь ЧЕЧВЯНСЬКИЙ.

30-ті роки ХХ ст.