• Позиція

Руйнація медицини

Олексій ОНОПРІЄНКО,

кандидат медичних наук, заслужений лікар України, завідуючий ангіоневрологічним відділенням Броварської районної лікарні;

Ростислав ІЛЬЄНКО,

кандидат технічних наук, голова міськрайонної громадської комісії з охорони здоров’я.

м. Бровари

Київської області.

Останні кілька років сферу охорони здоров’я лихоманить не тільки від хронічної нестачі коштів, а й від того, що роблять горе-реформатори. Ще не оговтались від попередньої реформи, 2014 року, а МОЗ пропонує нову — створити госпітальні округи.

ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ Київської ОДА, Міністерство охорони здоров’я в рамках медичної реформи планує утворити в Київській області чотири госпітальні округи з центрами в містах Біла Церква, Боярка, Вишгород і Бровари. Розпочато процес визначення меж госпітальних округів та підготовку необхідної нормативної бази для їх створення. Також зазначається, що кожен округ матиме мінімум дві лікарні багатопрофільного інтенсивного лікування та одну лікарню другого рівня.

У зв’язку з цим виникає ряд запитань.

По-перше, як можна починати реформу, не маючи нормативної бази?

По-друге, чому МОЗ вирішило проводити реформу без обговорення в медичних колах і з громадськістю?

По-третє, що буде з персоналом медичних закладів, адже у межах кожного округу проживає приблизно 450 тис. чоловік і налічується від шести до десяти районних лікарень, десятки сільських стаціонарних медзакладів і сотні амбулаторій?

По-четверте, як пацієнти добиратимуться до однієї-єдиної в окрузі лікарні другого рівня при відсутності в районах транспортної інфраструктури?

По-п’яте, за які кошти проводитиметься реформа?

І таких запитань дуже багато. Але вже зараз можна стверджувати: наслідки поспіхом проведеної реформи можуть бути непередбачуваними. На жаль, у нас вже є негативний досвід попереднього реформування. Попри те, що мали впровадити спочатку в чотирьох пілотних регіонах, і тільки потім прийняти рішення про доцільність поширення такої практики, реформу було насаджено в усіх регіонах добровільно-примусово.

Розглянемо результати цього реформування на прикладі міста Бровари і Броварського району Київської області.

Створено міський і районний Центри первинної медико-санітарної допомоги, на утримання адміністративно-управлінського апарату кожного з яких (а це близько 30 штатних одиниць) щороку витрачається близько 15 млн гривень. Тобто два роки поспіль бюджетними грошима оплачується робота, яку раніше виконував апарат Броварської центральної районної лікарні. Нічим іншим, як марнотратством, це назвати не можна. «Плюсом» є створення шести амбулаторій у різних районах міста. Втім, люди звертаються туди неохоче, адже все одно треба їхати в БЦРЛ на консультацію до вузького спеціаліста, проводити обстеження і повертатися знову в амбулаторію. Тож рівень надання медичних послуг у результаті реформування загалом не підвищився.

До речі, на міжнародному симпозіумі у вересні 2014 року в м. Оттаві (Канада) було визнано, що інститут сімейного лікаря, так настійливо у нас упроваджуваний, вичерпав свої можливості, а в клініках первинної медичної допомоги повинні працювати, крім сімейних лікарів, і вузькопрофільні фахівці.

«Швидку медичну допомогу», яка на початок проведення реформи працювала задовільно, дотримувалась нормативів часу на виклик, було ліквідовано, натомість утворено «екстрену» і «невідкладну». Законодавство, що регулює діяльність цих служб, украй недосконале, що призводить до плутанини в їхній роботі. Непоодинокі випадки, коли «екстрена» або не їде на виклик, або, прибувши на місце, відмовляється надавати допомогу, мотивуючи це тим, що пацієнт «не їхній». Натомість пропонує викликати «невідкладну». «Екстрена» не складає документів про смерть пацієнта і також викликає для цього «невідкладну». Час прибуття машин до хворих далекий від нормативу і становить у місті не менше години, а по району — від двох до чотирьох.

Ми навели невтішні результати попередньої медичної реформи для того, аби звернути увагу посадовців Міністерства охорони здоров’я України на ризики, які неминучі при подальшому реформуванні медичної галузі. На нашу думку, сьогодні потребує вдосконалення медичне законодавство, МОЗ слід виявити і усунути недоліки в роботі лікувальних закладів, забезпеченні медустанов і населення необхідними ліками, подбати про здешевлення їх тощо.

Через нерозуміння суті реформи і поспішність її проведення майже в усіх областях відбуваються протестні мітинги громадськості і медичної спільноти, в центральній і місцевій пресі публікуються критичні статті, але, вочевидь, влада нікого не чує. Навпаки, на сайті МОЗ почали з’являтись матеріали про госпітальні округи як благо, якого чекає вся Україна. Щоправда, в одному з них зазначено, що державна реформа з формування госпітальних округів фінансуватиметься з місцевих бюджетів. А де ж ті кошти візьмуться, коли 60% громад неплатоспроможні?

Грошей бракує і в державному бюджеті, і в регіонах, немає їх і в населення. На думку медичного експерта Фредеріка Рідера, «медичні реформи в Україні побудовані на парадоксах і абсурдності, адже послуги, які повинні надаватись громадянам безкоштовно (ст. 49-та Конституції України), на практиці спустошують їхні кишені. Як свідчать статистичні дані, сьогодні близько 60% українців відмовляються від медичних послуг, оскільки просто не мають на це грошей».

Неефективність проведених в Україні реформ (ОСББ, децентралізація тощо) значною мірою зумовлені сліпим запозиченням чужого досвіду і залученням іноземних фахівців на найвищі державні посади. Потрапивши в реалії нашого життя, не знаючи його особливостей та менталітету українського народу, «варяги» об’єктивно не в змозі дати користь суспільству.

Ініціатива в. о. міністра охорони здоров’я України У. Супрун, яка народилась і сформувалась як особистість у США, щодо механічного перенесення американського досвіду зі створення госпітальних округів остаточно зруйнує медичну галузь в Україні. В США госпітальні округи ефективно працюють завдяки чітко налагодженій системі профілактики. Кожен працюючий громадянин цієї країни віком понад 40 років щороку в обов’язковому порядку проходить профілактичне обстеження за рахунок роботодавця, що дає змогу виявити хворобу на ранніх стадіях і значно скоротити витрати на стаціонарне лікування.

Натомість в. о. міністра У. Супрун, не маючи відповідної кваліфікації і досвіду роботи на керівних посадах державного рівня, здивовано заявляє про начебто надмірну кількість ліжок у стаціонарах. Також основні її прорахунки — проблеми із закупівлею медпрепаратів, поспішність у прийнятті рішень.

Починати створювати госпітальні округи в нашій країні можна лише після того, як чітко запрацює система профілактичних заходів за прикладом більшості держав світу. Затим необхідно напрацювати чітку нормативну базу, дістати її схвалення в парламенті і, погодивши з місцевими радами, створити пілотну модель в одній із областей. Через 2-3 роки підбити підсумки роботи цього округу і, якщо досвід буде позитивний, розповсюдити його на всю Україну.

Нині ж необхідно негайно призупинити будь-які дії зі створення госпітальних округів, оскільки це може призвести до катастрофічних наслідків. Посилання на те, що 18 областей подали свої пропозиції щодо меж округів — ніщо інше, як результат шаленого тиску МОЗ і владців «згори» на обласні держадміністрації.

І насамкінець риторичне запитання. В якій країні світу кожні два-три роки реформують медичну галузь?