• Зупинити війну

Україні потрібен сучасний «план Маршалла»

На зустрічі з новим міністром закордонних справ Німеччини Зігмаром Габріелем народний депутат України Олег Ляшко висловив позицію Радикальної партії щодо російської агресії та передав йому план мирного врегулювання від радикалів.

Публікуємо цей документ, мета якого — чимскоріше покласти край кровопролиттю на Донбасі, зупинити пекельну «машину смерті», що заправляється «пальним» із путінського Кремля, встановити мир у Європі.

Ось цей план, розроблений Радикальною партією.

1. Мирне врегулювання та Мінські угоди

Україна готова до мирного врегулювання на підставі міжнародного права та з урахуванням Мінських угод (МУ) як основи перемир’я.

Те, що Росія від самого початку не збиралася виконувати угоду, довели два останні роки. РФ намагається нав’язати таку модель реалізації МУ, яка принципово суперечить міжнародному праву та Конституції України. Ні українське суспільство, ні парламент цього не сприймають і згоди на це не дадуть.

Ми готові до проведення вільних демократичних виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей, але лише після їх повної деокупації.

Вимоги Росії щодо зміни конституційного устрою України принципово суперечать міжнародному праву і є абсолютно неприйнятними.

Виправдання Москвою збройної агресії у 2014 році та вимог змін до Конституції України захистом прав російськомовного населення повністю безпідставне. Численні місії ОБСЄ і ООН ніколи не підтверджували жодних обмежень прав росіян в Україні.

З правової ж точки зору МУ є особистими політичними домовленостями Президента Порошенка, які не покладають ніяких міжнародно-правових зобов’язань на державу Україна та її парламент.

Водночас МУ і нинішній формат переговорів залишають поза увагою окупацію і незаконну анексію Росією іншої частини України — Криму. Сподівання Заходу на досягнення компромісу із Російською Федерацією, який стосуватиметься лише Донбасу, — це ілюзія. Українське суспільство і Верховна Рада сприймуть тільки такий варіант мирного врегулювання, який обов’язково включатиме і деокупацію Донбасу, і повернення Криму.

2. Росія як загроза міжнародному правопорядку

Насправді РФ веде гібридну війну не лише проти України, а й проти Європи, США і всього цивілізованого світу. Вона свідомо руйнує сучасний міжнародний правопорядок. Росія не розуміє мову права і діє з позиції права сильного. Тому ця держава становить реальну загрозу і для демократичного Заходу.

У Росії встановився режим, який можна охарактеризувати як реваншистський, ревізіоністський, фашистський. Тому коаліція необхідна не лише на підтримку України як жертви збройної агресії Росії. Необхідна широка антипутінська коаліція на захист усього демократичного західного світу, як свого часу була створена антигітлерівська коаліція.

Задля відновлення міжнародного порядку і права потрібні серйозні консолідовані зусилля західного світу. Тому на кожних переговорах із нашими європейськими та американськими партнерами ми наголошуємо на такому:

— необхідно припинити політику умиротворення агресора і перейти до всебічного стримування та ізоляції Росії;

— важливо продовжити, розширювати та поглиблювати санкції проти РФ, особливо необхідне запровадження жорстких економічних санкцій;

— необхідно надати Україні масштабну військову допомогу, при цьому Будапештський меморандум може відігравати визначальну роль як адекватна міжнародно-правова база для надання такої допомоги;

— потрібно відновити женевський формат переговорів з участю України, США, ЄС та Росії (замість надто вузьких нормандського і мінського) та розширити його за рахунок іншого підписанта Будапештського меморандуму — Великої Британії й інших ядерних держав, що приєдналися до цього документа, — Франції та Китаю;

— необхідне прийняття Заходом стратегічного політичного рішення щодо майбутнього України як невід’ємної складової західної, євроатлантичної цивілізації та надання масштабних військових, фінансових, економічних, технологічних і гуманітарних ресурсів для повноцінної інтеграції з нею нашої країни, новітнього «плану Маршалла» для України;

— зрештою необхідно виграти у Росії в проголошеній нею ж новій (другій) «холодній війні» з метою її остаточної пацифікації і демократизації, як це було зроблено з державами-агресорами після Другої світової війни.

Путін розуміє лише силу. Тому розмовляти з ним з метою відновлення міжнародного правопорядку необхідно тільки з позиції сили.

3. Міжнародно-правова відповідальність Росії

Важливо, щоб світове співтовариство забезпечило практичну реалізацію міжнародно-правової відповідальності Російської Федерації за збройну агресію проти України та вчинені міжнародні злочини.

Український парламент прийняв рішення щодо визнання Росії державою-агресором та визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами РФ і керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР». Відповідна Заява України передана до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Україна вже завершила досудові процедури, що стосуються відповідальності Росії за невиконання трьох міжнародних Конвенцій — у сфері боротьби з фінансуванням тероризму, ліквідації расової дискримінації та в галузі морського права, — і звернулася з позовами до Міжнародного суду ООН.

Україна також починає здійснювати необхідну підготовчу роботу, щоб сформувати консолідовану претензію до Росії. Ми сформуємо нашу претензію до путінської Росії щодо всього величезного обсягу заподіяної нам шкоди, аби бути готовими до того часу, коли вона зрештою зазнає краху, а Путін потрапить на лаву підсудних у суді в Гаазі.

Очікуємо всебічного сприяння міжнародної спільноти у розв’язанні цих завдань.

P.S. Деякі паралелі з німецькою історією

1. Необхідно пам’ятати та враховувати історичні уроки щодо наслідків політики умиротворення агресора — нацистської Німеччини в 1930-х роках лідерами демократичної Європи — Франції та Великої Британії, яка не стала гарантією миру і зрештою призвела до Другої світової війни. Мюнхенська конференція 1938 р. подібна до Мінських переговорів у лютому 2015 року.

2. Реінтеграцію Донбасу в Україну на підставі Мінських угод Путін зараз готовий допустити лише на своїх умовах. Він хоче мати право вето на геополітичний вибір України і реалізацію її європейського курсу, а також інструмент для внутрішньої дестабілізації України. В подібній ситуації у березні 1952 р. канцлер Конрад Аденауер та президент США Гаррі Трумен відмовилися від умов Сталіна щодо об’єднання Німеччини і виведення Червоної армії зі Східної Німеччини, що було досягнуто аж через майже 40 років по тому, вже після краху ідеології комунізму в Радянському Союзі.

3. Росія очевидно хвора на так званий «Веймарський синдром». Коли агресивна імперія (чи то Німеччина початку ХХ століття, чи то Росія кінця ХХ — початку ХХІ) зазнає поразки, то хворобливою реакцією може бути звинувачення у своїх проблемах інших та спроба, «підвівшись із колін», узяти реванш, замість того щоб спрямувати всю свою національну енергію на внутрішній розвиток і процвітання. Звідси готовність піддатися на спокусу демагогічного реваншизму і прагнення до цинічної гри влади — Гітлера чи Путіна — на примітивних інстинктах народу, так само як і прагнення прикинутися невинно ображеним та приниженим зовнішнім світом. Багато провідних істориків, зокрема й російських, експертів з міжнародного права та світових політиків неодноразово звертали увагу на надзвичайну схожість аргументації Путіна і Лаврова із висловлюваннями Гітлера і Геббельса.

4. У 1944 році демократичний Захід на чолі зі США прийняв план Моргентау щодо післявоєнної трансформації Німеччини, який фактично руйнував німецьку економіку, зокрема шляхом її деіндустріалізації, та вів до гуманітарної катастрофи — десятки мільйонів німців стали «зайвими» в межах деградованої економічної моделі. У 1947 році США отямилися та замінили його на план Маршалла, спрямований на відбудову німецької економіки, зокрема її промислового потенціалу, і збагачення Західної Німеччини для перемоги у протистоянні вільного світу з комуністичним із центром у Москві.

Нинішня «допомога Заходу» Україні на основі програми МВФ та неоліберальної стратегії так званого вашингтонського консенсусу так само руйнує економіку України, поглиблює її деіндустріалізацію й робить мільйони українців зайвими у своїй країні, спонукаючи їх до масової еміграції. Необхідна невідкладна заміна її на сучасний «план Маршалла» та реалізація міжнародного курсу на збагачення України як європейського форпосту стримування новітнього реваншизму та експансіонізму, що знову розповсюджуються з Кремля.

Олег ЛЯШКО,

народний депутат України,
лідер Радикальної партії.