• Постаті

Захиснику землі української — 90 років

_{Життєва школа Клюя}

Олександр ТАРАСЕНКО,

народний депутат України І скликання, заступник голови ГО «Земляцтво Кіровоградщини у Києві».

ВАСИЛЬ Семенович Клюй народився 16 березня 1927 року в селянській сім’ї у селі Шевченкове Компаніївського району на Кіровоградщині. Родина пережила всі лихоліття першої половини ХХ століття — громадянську війну, голодомор, страшний період сталінських репресій. Батько, Семен Карпович, розмінявши п’ятий десяток, у війну пройшов бойовий шлях від рідного порога аж до Угорщини, загинув у Будапешті. Мама, Поліна Власівна, виростила й виховала достойними людьми п’ятьох дітей, невсипуще трудилась усе своє славне життя аж до 95 років.

Після визволення Кіровоградщини від коричневої чуми сімнадцятирічного Василя мобілізували, і він потрапив на Чорноморський флот, де опанував фах радиста підводного човна ЩА-217. «Щука», як називали човен моряки, потопила близько 20 ворожих німецьких та румунських кораблів.

Демобілізувавшись у 1947 році, Василь повернувся додому, і його відразу (!) обрали головою колгоспу в рідному селі. Після воєнної розрухи, коли нечуваний тягар випав на жіночі руки, бо чоловіків на все село можна було полічити на пальцях однієї руки. Молодого, дужого і, на щастя, неушкодженого моряка земляки «запрягли» тягти важкого колгоспного воза. При тому, що ні досвіду керівної роботи, ні спеціальної освіти Василь Клюй не мав. Зате односельці ще з дитинства запримітили його неабияку кмітливість, помірковану вдачу, звичку не сприймати все на віру, а завжди радитися з людьми, діяти виважено. Йому були притаманні завзятість, наполегливість, готовність брати на себе велику відповідальність за остаточні рішення. Поступово росла, утверджувалася віра у власні сили.

Самодостатнього голову колгоспу помітили й у «верхах», тож доручили ділянку масштабнішу — посаду заступника директора Красновершківської МТС. Звідти доля закинула його до столиці України, де у вищій партшколі Василь гриз граніт економічної, політичної і аграрної наук. Він жадібно вбирав ази передового досвіду. Ось тоді й виник сміливий задум, втілення в життя якого коштувало багато напружених днів та недоспаних ночей. Василь Семенович самотужки створив першу в Україні (і в тодішньому Союзі) школу підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів, яку в народі назвали «школою Клюя».

_{Незламний характер}

УСІ, хто знає Василя Семеновича, неодмінно помічають його надзвичайну вимогливість до себе. А читачам «Сільських вістей» напевне відомо, що людині, яка не шкодує власних розуму і сил заради суспільного блага, легко знаходити підтримку серед селян, які теж працюють не покладаючи рук. Єство українця-трудівника, котрий одвічно вважав землю-матінку годувальницею, а себе на ній — дбайливим господарем, вело його по життю ще в ті скрутні часи, які потребували неймовірних терпіння і витримки. Доля перевіряла і випробовувала, часом доводилося відстоювати власні переконання у гострих полемічних баталіях, проте його опоненти (а серед них були і досі є високопосадовці, можновладці, котрим допікає непохитна позиція істинного поборника селянських інтересів) достеменно знають: такого мужнього, стійкого велета ні подолати, ні приборкати не вдасться. Енергійна бунтівна вдача Василя Семеновича не дозволяла йому дати спокій тим, хто спочивав на лаврах або шукав теплого місця. Важко знайти клапоть кіровоградської землі, де б не ступала його нога. Він знав в обличчя практично всіх не лише очільників господарств, а й бригадирів тракторних бригад та інших керівників середньої ланки. Часто мусив — вважав за обов’язок! — захищати підлеглих ціною власних нервів. «Заробив» інфаркт. Вижив!

Для В.С. Клюя не було другорядних галузей. Як керівник аграрного сектору економіки області, він багато уваги приділяв розвитку тваринництва. За рахунок племінної роботи, зміцнення кормової бази, впровадження механізованих та автоматизованих процесів, спеціалізації різко зросло виробництво молока, м’яса, птиці та яєць, а також вовни.

Лише один епізод. Саме завдяки В.Клюю, його заступникові Ю.М. Лисенку фахівцями Мінсільгоспу України було виведено нову м’ясну породу великої рогатої худоби — сіру українську на базі колгоспу імені Шевченка (с. Іванківці) Знам’янського району. А де ті бички нині? Вирізали до останнього «хвоста», і винного не знайдеш. На жаль, так сталося і з цукро- та маслосирзаводами, міжгосподарськими підприємствами, побудованими здебільшого за рахунок пайових внесків колгоспників та багато чим іншим.

Більшість жителів Кіровоградщини й досі вважають Василя Семеновича своїм кумиром. Він був і лишається доступним у спілкуванні, доброзичливим, уважним до інших. Тільки ледарям перед ним незатишно та всіляким неробам і пройдисвітам. А вже як візьме на глузи якогось «типового імітатора» — чекай грози. Особливо перепадало на горіхи горе-керівникам, які були не чуйними до людей, по-нехлюйськи ставилися до роботи, а ще тим, хто противився прогресу, охочим до чарки.

_{Незручний для начальства}

НЕЗВАЖАЮЧИ на незаперечний авторитет, винятковий талант керівника, високі досягнення та ґрунтовну професійну підготовку (1971 року захистив дисертацію кандидата економічних наук), у Василя Семеновича було чимало заздрісників і недоброзичливців. Незручним він був тому, що відстоював правду до кінця, переконливо доводив свою правоту і сперечався навіть із першими керівниками області, що в часи абсолютної «партійної» відповідальності вважалося, м’яко кажучи, необачною поведінкою. Зокрема, 1977 року над В. С. Клюєм нависла загроза втратити посаду чи й партквиток за «непокірність» тодішньому першому секретарю обкому партії. Про це знали у Києві, тож Василеві Семеновичу запропонували роботу в Раді міністрів України…

І ці дванадцять років роботи в Радміні на посаді заступника завідувача відділу — завідувача сектору науки, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для сільського господарства стали вагомим внеском Василя Семеновича у розвиток аграрної галузі економіки України.

Вже будучи у поважному віці, маючи багатющий досвід і академічні знання, глибокий аналітичний розум, дивовижну пам’ять, ораторські здібності, останні 25 років професор В. С. Клюй пропрацював ректором, проректором Інституту післядипломного навчання, підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів АПК України при Національному університеті біоресурсів і природокористування. Славний бойовий і трудовий стаж Василя Семеновича становить — вдумаймося! — понад 73 роки.

За заслуги перед народом і державою В.С. Клюй відзначений численними орденами і медалями, що засвідчують воєнну звитягу і подвижницьку працю, він має виняткові почесні звання, найдорожчим із яких для нього є заслужений працівник сільського господарства, академік двох академій, у тому числі міжнародної.

Водночас не можна не додати ще один штрих до портрета цієї великої людини. Очевидно, у нього на роду написано боротись. Уже цілих чверть століття начебто здійснюються реформи, проте народу від усіляких «новацій» жити не стало краще. Радше — навпаки. Жирним котам усе мало, а люд бідніє. Понад десять мільйонів українців подалися за кордон у пошуках ліпшої долі, в країні сотні тисяч безробітних... Та ще від самого початку набуття Україною незалежності виникла така пошесть, така сверблячка — ну дуже вже хочеться декому, щоб земля стала товаром, щоб на священних для українців чорноземах уривали величезні бариші олігархи та їхні посіпаки… Схаменіться, пани й підпанки!

Василь Семенович Клюй не міг і досі не може лишатись осторонь долі такої життєдайної основи нашого існування, як українська земля. Темою збереження її у власності рідного народу були його докладні розмови з президентами України, він брав активну участь у важливих зібраннях та обговореннях з приводу земельних питань. Дуже бажано, аби політики та новоявлені державні діячі прочитали його праці: «Як знищується агропромисловий комплекс України» та «Про реформи в АПК України».

І наостанок. Ще одна руйнівна загроза для держави — так звана децентралізація. Пережило вже наше покоління кампанію укрупнення колгоспів і радгоспів. Там, де це робили безпідставно, часом насильницьким методом, під один гребінець, і сіл не стало. Зникли з лихої волі. Так ось, до таких само наслідків призведе зведення десятків сільських рад в одну громаду. В. С. Клюй у своїх працях і виступах у засобах масової інформації застерігає про катастрофічні наслідки безоглядного масового «згону» сільських рад.

Отож, високоповажний Василю Семеновичу, від імені мільйонів ваших шанувальників і прихильників щиросердо вітаю Вас із поважним ювілеєм. Натхнення Вам і наснаги при міцному здоров’ї, радощів життя, перемог у подальшій боротьбі за щастя українського народу, за міць і могутність нашої держави.

Безмежно вдячний Ваш учень