Архів
Вівторок,
20 грудня 2016 року

№ 110 (19442)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я

Пост здоров’я

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.


Версія для друку          До списку статтей
  • На прийомі у спеціаліста

Iнформаційно-психологічна атака

Розмову вів

Микола ЮРЧИШИН.

Психічне здоров’я у сучасному розумінні — це не тільки відсутність чітко окреслених психічних розладів, а й стан рівноваги і гармонії між людиною та навколишнім світом, суспільством. А також наявність душевних та психічних резервів для подолання стресових ситуацій, які виникають за різних обставин, у тому числі і в період громадянського протистояння. Саме про це нині розмова з директором науково-практичного медичного реабілітаційно-діагностичного центру МОЗ України, президентом громадської організації «Всеукраїнська професійна психіатрична ліга», заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, доктором філософії, професором О.А. ПАНЧЕНКОМ.

— Олеже Анатолійовичу, вже майже три роки в нашій країні немає спокою. На Сході України щодня гинуть, одержують поранення військовослужбовці, мирні жителі. Як такі події впливають на психологічний стан українців?

— Я як психіатр бачу тенденцію розвитку нових постстресових розладів у людей, безпосередньо задіяних в умовах конфліктів. Особливий уплив ці явища мають на дітей. Їхні переживання можуть реалізуватися в ті стани, які надалі заважатимуть соціальній інтеграції, проявлятимуться в особистому житті і взагалі впливатимуть на розвиток особистості.

Постійно жити у стані соціального та психологічного стресу населенню та військовослужбовцям украй складно. Я ще раз хочу наголосити: все це відбувається на тлі тяжких переживань дітей, переоцінки суспільно-соціальних цінностей дорослими, коли, скажімо, людина залишається без даху над головою, зазнаючи матеріальних та моральних втрат. Тут важливо усвідомлювати, що війна — не назавжди. Вона таки закінчиться. І треба буде адаптуватися до мирного життя.

— Очевидно, значно впливає на психологічний стан те, в якому інформаційному просторі ми живемо...

— Так. Руйнівні для організму не тільки посттравматичні стреси і розлади від втрати рідних та близьких. Постійні стреси при перегляді телевізійних новин також призводять до росту серцево-судинних та онкологічних захворювань, патологій шлунково-кишкового тракту, імунної системи, до виникнення психічних недуг. Відбувається їх хронізація, дисфункція патологічного характеру, виникають депресії і психосоматичні порушення, унаслідок чого підвищується рівень самогубств.

Події, які відбуваються під час АТО, поглиблюють психологічні травми. В сучасному суспільстві засоби масової інформації стають потужною зброєю масового враження, націленою залежно від інформаційного «залпу» не тільки на ураження свідомості, а й на фізичне знищення.

— Чи спроможна людина якось захиститися від такого психологічного удару?

— Інформаційна війна з боку ворога спрямована передусім на одержувача інформації. Тому насамперед потрібно більше уваги приділяти психологічному стану як мирних жителів, так і військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, надавати їм належну медично-психологічну допомогу.

Ми зробили дослідження сприйняття інформації населенням у зоні бойових дій. І одержали цікаві результати: з жовтня 2014-го по липень 2016 року потреба у новій інформації у цих регіонах знизилася більш як удвічі — до 31 відсотка. І різко збільшилася кількість людей, котрі ігнорують будь-які новини (з 5,5 відсотка до жовтня 2014-го до 32 відсотків по листопад 2016-го). Натомість зросли тривожність, страх, безпорадність, пов’язані із ситуацією, що склалася, зокрема роздратування від того, що живуть не в тих умовах, котрі були раніше, у людей змінилося відчуття безпеки. А це своєю чергою відповідно діє на їх емоційний і психічний стан.

— Яким бачиться вихід із цього становища?

— Під час досліджень ми запитували у потерпілих про їхні потреби. На першому місці — вирішення соціальних проблем, які накопичилися. Держава повинна звернути на це увагу. Не заговорювати їх, а реально допомагати людям організовувати їхнє життя.

Для того щоб суспільство було здорове і оздоровлювалось, використовуються так звані копінг-ресурси — мотиваційна модель виживання в умовах суспільних потрясінь. Це особисті, мікро- і макросоціальні ресурси. Передусім, соціальна підтримка, яка дає змогу вирішити назріле питання або пом’якшити сприйняття конфліктної ситуації. Це спілкування з іншими людьми, реалізація потреби бути вислуханим, почутим і зрозумілим. І, ясна річ, застосування медико-психологічних заходів на професійному рівні. Волонтерський рух має незаперечні результати і свою відповідну нішу. Але тільки цією допомогою проблему не вирішиш. Тут потрібні державна злагоджена система і висококваліфіковані спеціалісти, які б відчували проблеми, керувалися не лише теоретичними викладками, а й знали, які практичні кроки слід зробити, аби запобігти розвиткові посттравматичних стресових симптомів. А для цього необхідна взаємодія лікарів, психологів, педагогів, соціальних працівників і, звісно, сім’ї.

— Чи намітилася вже така тенденції до об’єднання зусиль?

— Безумовно. Я хочу сказати про позитивні моменти щодо дітей-переселенців, яким спільно допомагали адаптуватися. Ми бачимо в них значно менші вияви тривожності, агресивності, негативного емоційного стану, страху смерті і соціальної розгубленості. Ті діти, які були в зоні активного військового конфлікту, вже «відпрацювали» одержану там психотравму і зараз перебувають на стадії виходу з неї.

Найтривожніше — це чекання. Чогось страшного, воєнних дій. І ось це очікування і страх, які «паралізують» позитивні емоції, дуже небезпечні і є підґрунтям для розвитку різних соматичних і психічних патологій. Як лікар я все це чітко бачу. І тут могли б допомогти ті ж засоби масової інформації, висвітлюючи не тільки негативні моменти, якими нині аж занадто переповнені телеканали. Включіть будь-який: майже щодня — убиті й поранені. Таке інформаційне накопичення негативу має відповідний уплив на людей. Втім, усім не вистачає позитиву. Але не брехливого, а позитиву реальних подій.

— Що саме маєте на увазі?

— Скажімо, розповідати, що у зруйнованому селищі поремонтували житлові приміщення чи відновили котельню для подачі гарячої води. Щоб люди бачили, що держава не залишає їх наодинці з бідою. І в їхніх будинках тепло, світло. Що діти ходять у нормальну школу, а в лікувальних закладах є медикаменти, кваліфіковані лікарі, які хочуть їм допомогти. Це значно ефективніше, ніж кільканадцять разів по телебаченню сказати, що якийсь там спонсор комусь там одному допоміг, викликавши у решти людей, які живуть в екстремальних умовах, невдоволення. Не можна забувати про силу слова, як і недооцінювати силу дії.

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове