Архів
Вівторок,
15 листопада 2016 року

№ 100 (19432)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Розкажу про хорошу сім’ю

Не скупилася доля на добро

Микола ЮРЧИШИН.

Вінницька область.

Фото автора.

Роки — мов зграї лебедині. Непомітно пролітають один за одним, залишаючи в пам’яті радості і печалі, любов і розлуки. Геннадію Васильовичу Красовському — жителеві невеличкого подільського села Бригидівка, що в Барському районі, зозуля накувала їх уже вісімдесят сім, а його дружині Галині Андріївні — вісімдесят. Подружжя і нині зігріває вогник кохання, що запалили вони у своїх серцях у далекі п’ятдесяті роки минулого століття.

ПІСЛЯ закінчення Ходацької семирічної школи Геннадій поїхав до Говірського сільськогосподарського технікуму, що на Хмельниччині, здобувати спеціальність агронома. Навчаючись на третьому курсі, хлопець накинув оком на красуню-першокурсницю з агрономічного відділення Галину Мандзій. Зав’язалася дружба, яка згодом переросла у велику любов. Не згасла вона й коли Геннадія на три роки призвали до армії. Теплі листи одне одному підбадьорювали, вселяли впевненість у незрадливості почуття. Демобілізувавшись, Геннадій продовжив навчання у Кам’янці-Подільському (за цей час технікум із Говорів перевели у це місто). Тепер уже з Галиною здобував освіту на одному курсі.

Після закінчення навчання за розподілом поїхали працювати агрономами у Білогірський район Хмельниччини. Він — у Кур’янки, вона — у В’язовець. Невдовзі вирішили побратись, а жити у селі, де працював Геннадій.

— Весілля було скромне, — згадує подружжя. — Грала лише гармошка, навіть світлини ніде було зробити. Сфотографувалися разом уже тоді, коли старшій дочці Раїсі виповнилося два роки.

Згодом Геннадій та Галина закінчили заочно інститут за фахом, і їх перевели на роботу в Ялтушківський селекційний пункт (нині дослідно-селекційна станція) Барського району. За якийсь час Геннадія Васильовича призначили старшим науковим співробітником із виведення нових сортів цукрових буряків, а водночас завідувачем лабораторії селекції. Там же науковим співробітником працювала і Галина Андріївна.

Уже будучи на пенсії, Красовські ще багато років продовжували опікуватись селекцією цукрових буряків — виведенням більш зимостійких і стійкіших до хвороб сортів. Нині їхню справу продовжують молодша дочка Людмила та її чоловік — науковці-селекціонери. І не було такого дня, щоби старші Красовські, крім сімейних справ, не цікавилися роботами.

Торік у листопаді Геннадій Васильович та Галина Андріївна відсвяткували 60-річчя подружнього життя. За святковим столом зібралася уся родина — сивочолі «молодята», дві доньки із зятями, п’ятеро онуків та троє правнуків. До пізнього вечора розглядали разом сімейні реліквії, альбоми. А ще гортали сторінки щоденників, які Геннадій Васильович веде з юних літ. У нього нині близько сорока записних книг. «Щоденники — це моє життя, — каже чоловік. — Перечитаю їх, і на на душі теплішає, зовсім по-іншому сприймаються нинішні негаразди. Адже доля не скупилася нам із Галею на добро. Дякуємо їй за це...»

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове