Вівторок, 18 жовтня 2016 року № 92 (19424)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19424/print.php?n=33468

Український Версаль

Ігор ГАЛУЩАК.

м. Львів.

На Хмельниччині на схід від райцентру Старокостянтинів, у селі Самчики, розташувався палацово-парковий ансамбль.

ПОБЛИЗУ неквапної річки Іква, поміж укритих лататтям озерець і ставків, дивом збереглася майже в первісному вигляді, мабуть, єдина в Україні перлина архітектурного стилю ампір. Цим дивом подоляни завдячують полковникові Петру Чечелю (1754-1843 рр.), гайсинському старості, котрий наприкінці XVIII століття придбав у Старокостянтинівському повіті кільканадцять сіл (зокрема і Самчики), де й облаштував свою резиденцію. Козацький нащадок вирішив не лише збудувати палац, а й уписати його у ландшафт за всіма правилами паркової архітектури. Він запросив найкращих скульпторів, художників, каменярів, столярів. Стараннями наступників Чечеля Самчиківський парковий ансамбль перетворився на своєрідні український Версаль і давній Пекін водночас, органічно поєднуючи європейську та східну ландшафтні культури.

Окрім палацу з білокам’яними колонами порталів, тут постали вишукані будівлі китайського павільйону й прибрамних будиночків. Кам’яний мур обгороджував чималу територію — близько 18 гектарів. При в’їзді гостей зустрічала скульптура усміхненого лева. Інша — сумуючий лев — проводжала, коли полишали садибу. Гості непомітно для себе плавно переходили з однієї зали в іншу, доки не опинялися надворі біля озера. Чечель наказав збудувати дерев’яний міст із перилами аж до його середини — прогулюючись, запрошені могли зривати латаття.

У багатому скульптурному вбранні палацу чільне місце посідає винятковий за художньою цінністю «японський» кабінет, фресковий живопис якого віддзеркалює орієнталістську течію в мистецтві тогочасної Європи. Це, по суті, єдиний, що майже зберігся, інтер’єр такого роду в архітектурній спадщині України. Автор унікального фрескового розпису палацу — геніальний художник Михайло Врубель. Тут молодий майстер за пристойну платню утілював у життя свої задуми. Нижню частину так званої японської кімнати він розписав яскраво-жовтими хризантемами, а внутрішній купол цієї незвичайної споруди вінчає рукотворне блакитне небо. Синьо-жовта гама дає чималу поживу для всіляких аналогій.

За радянських часів маєток не уникнув занепаду та плюндрування. Місцеві мешканці й сьогодні переказують почуте од дідів-прадідів, як за це блюзнірство Будда «помстився» … Леніну. Облаштовуючи тут після революції сільську комуну, більшовики втопили статую Будди в озері. Натомість перед парадним входом установили гіпсовий бюст Леніна. Та через кілька місяців на вождя впала реліктова ялина, розтрощивши бюст на друзки. Влада замовила другий пам’ятник вождю, але й на нього теж упала ялина — вже з іншого боку. Тоді видали наказ: зрубати весь ряд «буржуазно-націоналістичних» дерев, які утворювали алею, що вела до маєтку.

Добре, що під сокиру не потрапила решта насаджень: зараз парк нараховує понад 167 порід і видів дерев та кущів, серед яких — екзоти, релікти, занесені до Червоної книги України. Деякі види «родичів» цих рослин походять із гірських долин Тибету. Збереглася й скромна, але дуже рідкісна в Україні споруда — відкрита теплиця «Сад у мурах» для вирощування теплолюбних екзотичних рослин та кущів. Унікальні насадження збереглися лише завдяки тому, що 1956 року на території парку розмістилася обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція. Відтак частину заповідника перетворили на дослідне поле, де й нині вирощують агрокультури. Лише у 90-х роках минулого століття тут створили музей-філію обласного краєзнавчого музею, а держава взяла садибу під охорону.

До речі, давня, започаткована Чечелем, система розташування ставків, дозволяє місцевим жителям виживати і сьогодні. Йдеться не тільки про коропи й товстолоби, яких селяни тут розводять. Улітку соковитим різнотрав’ям, зібраним із заплав, годують худобу та птицю.

Однак, незважаючи на те що в ставках ніжаться коропи до 10 кілограмів, рибалити тут приїжджим не радимо. Коштує таке «задоволення» не менше ста гривень за годину, втім, риба тут перегодована і на вудку не йде. Тож навряд ви щось упіймаєте за сплачений час.

Краще милуйтеся дивами села-музею, створеними талантами й невтомною працею наших предків.