Архів
Вівторок,
22 березня 2016 року

№ 31 (19363)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Компромісна угода

ЄВРОСОЮЗ. На саміті у Брюсселі країни — члени ЄС затвердили угоду з Анкарою щодо міграційної кризи.

Докладніше...
Історичний візит

КУБА. Вперше за останні 88 років сюди прибув із візитом американський президент.

Докладніше...
Щось пішло не так

РОСІЯ. У Ростові-на-Дону при посадці розбився пасажирський літак.

Докладніше...
Виклик усьому світу

ПІВНІЧНА КОРЕЯ почала масований запуск балістичних ракет.

Докладніше...
Результат усі знали наперед

КАЗАХСТАН. Завершилися позачергові вибори в мажиліс.

Докладніше...
У водіїв на лобі не написано

ЄГИПЕТ. На Синайському півострові вчинили напад на контрольно-пропускний пункт.

Докладніше...
Санкції проти агресора

КАНАДА ввела додаткові заходи впливу проти РФ.

Докладніше...
Благородний безхатько

США. Безпритульного жителя Сан-Франциско преміювали 100 тисячами доларів за допомогу поліції.

Докладніше...
Згадав про гуманізм

НОРВЕГІЯ. Суд розпочав слухання у справі масового вбивці Андерса Брейвіка проти держави.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Наше військо

Суддя, який став снайпером

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

У Харкові, в залі Палацу студентів юракадемії, кандидат юридичних наук колишній суддя господарського суду Олександр Мамалуй презентував свою книжку «Щоденник війни».

— На цих сторінках не вся правда про війну, але все, що тут написано, — правда,— каже Мамалуй. — Хто хоче знати більше, повинен сам піти на передову.

Країну потрібно захищати

ЖУРНАЛІСТИ дивувались, як він, «паперовий» чоловік, який пропрацював у затишному кабінеті господарського суду 12 років, куди, на «калачі», не кожен юрист потрапить, опинився на «передку» та ще й із першою хвилею мобілізації? Його ж оточення, мовляв, суцільні «колядники»... Та й сам він у книжці зізнається, що суддівське середовище недобре зустріло Майдан і наш опір на сході. Коли ж Олександр вирішив добровільно мобілізуватися, то в деяких його колег це викликало шок.

Однак йому було все одно — він уже вирішив. У його роду всі чоловіки, коли Батьківщина кликала на війну, зберегли вірність присязі. «Є твоя країна, — розмірковував він.— Так, вона потопає в корупції і зневірі, але вона твоя. Іншої нема... Те, що її потрібно захищати, «зашите» не в голові — у хребті...»

У військовому квитку в нього значиться спеціальність — водолаз водолазних робіт. Але була справа і для душі. Олександр чимало поїздив планетою, спускався із аквалангом на дно Атлантичного та Індійського океанів, Егейського, Середземного, Червоного морів... Та найулюбленішим місцем був Крим. І ось 18 березня 2014 року люди, яких він вважав братським народом, цей півострів відібрали. А невдовзі він із водолаза перекваліфікувавсь у снайпера, з благословення ротного дістав позивний «Юрист» і пішов воювати.

Його мама, кандидат медичних наук, педіатр, дізналася про це останньою. Вранці син укотре розповідав телефоном, що служить глибоко в тилу під Новомосковськом на Дніпропетровщині водолазом, а ввечері вона отримала листа-подяку від командування, в якій було написано, що стрілець-снайпер роти снайперів, старший солдат Олександр Мамалуй і його товариші по роті виявили доблесть і мужність, визволяючи Піски, Первомайське, Неталове та Авдіївку.

Погляд крізь приціл

«ЩОДЕННИК війни» — це погляд снайпера на людей і події. В оптичний приціл він чітко, до деталей, може все роздивитися, сам залишаючись непомітним, другорядним героєм.

Фронт, у розумінні Олександра Мамалуя, — це таке ж життя, як у тилу, лише проявляється все набагато гостріше. Армія — то зріз суспільства, зліпок з нього. Одні віддають свої життя, інші ховаються чи тікають з передової, хтось проливає кров, інший не просихає від оковитої. Місцеве населення — так само: один ділиться з тобою останнім шматком хліба чи, як у книжці, — печеною куркою, яку жінка подає голодним солдатам на броню, інший приводить ворога, щоб убивав.

«Увечері приїхав нібито фермер. Сказав, що у нього вночі на полі працюватиме техніка, щоб, мовляв, не турбувались... Уночі під прикриттям цієї клятої техніки прийшов танк. Заїхав на висоту і метрів із семисот запалив «беху» в капонірі... Якось уціліли, не знаю, як...» Істину війни — якщо ворог у прицілі, то стріляй — пізнаєш дуже швидко, власне, й через такі-от епізоди.

Війна у нього, як у повістях Василя Бикова, зіткана не стільки з героїзму, скільки з каторжної роботи, випадковостей, які приводять до малих перемог, із яких колись має скластися одна, велика. До речі, Олександр здебільшого розповідає не про себе, а про побратимів. Про їхні перемоги, які часто мають гіркий присмак. Ось танкова рота їхньої 93-ї гвардійської Харківської бригади, бійців якої пізніше називатимуть кіборгами, веде бій. Із 11 танків, які мають бути в штаті роти, на ходу — три. І цими силами танкова «рота» з десятком піхотинців на броні атакує — без зв’язку, із боєкомплектом, який швидко закінчується, і виведеним із ладу автоматом заряджання у двох танках. А ще з тісної машини в перископ ні біса не розгледиш. Підрозділ врешті-решт бере той клятий міст, не стільки завдяки героїзму, скільки через втечу «сепарів». Та і який тут героїзм, коли є вбиті й поранені, а одна-єдина вціліла БМП, замість того щоб підібрати живих, поранених і мертвих, дала драла.

Війни без втрат не буває

— ІЗ СОРОКА семи чоловік особового складу нашої роти загинуло одинадцять, з п’ятьох харків’ян, що воювали в роті, четверо, — каже Мамалуй. — Але війни без втрат не буває. Головне, щоб не марні.

Олександр не погоджується з Головнокомандуючим, який, домовляючись про перемир’я, стверджує, що життя людей — найбільша цінність. Для Головнокомандуючого, вважає Мамалуй, головною цінністю має бути захист Вітчизни, її свобода й незалежність. А життя солдатів потрібно берегти, не домовляючись з агресором, а ретельно плануючи операції.

Лише один раз автор «Щоденника» вживав слово АТО. Для нього це — війна. Бо тепер таким чином захоплюють чужу землю — підступно, нечесно, відмовляючись від своїх полонених військовослужбовців, споровши розпізнавальні знаки на формі.

Однак, пройшовши пекло війни, снайпер Мамалуй, який мав право ще понад рік тому демобілізуватись і знову повернутися до суддівських справ, залишився на службі. Щоправда, тепер він командує підрозділом снайперів у прикордонних військах і звільниться, каже, лише тоді, коли Державний кордон буде відновлено. Можливо, напише книжку і про це...

Кошти ж від продажу «Воєнного щоденника», виданого завдяки благодійникам, він передасть у госпіталь на лікування поранених та скалічених цією війною.

На фото автора: суддя-снайпер Олександр Мамалуй.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
А хто відповість за «базар»?
Читати
Злодії мають сидіти в тюрмі
Читати
Урядовий «беспрєдєл»
Читати
Від перестановки доданків...
Читати
Бізнесюки на нашій шиї
Читати
Проти цього народ повстане
Читати
Убиваючи Дністер, убивають Україну
Читати
Підірвали свого ідеолога
Читати
Народе, думай головою!
Читати
Ось де справжні мародери
Читати






Шокін: — Хто не заховався, я не винуват!.. І вже йду шукать!

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове