Архів
Вівторок,
1 березня 2016 року

№ 23 (19355)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Березень
  • За рубежем
Захищають демократичні свободи

ПОЛЬЩА. У Варшаві і Гданську — антиурядові протести.

Докладніше...
Поки що режим тиші

ООН почала скидати гуманітарні вантажі в оточені райони Сирії.

Докладніше...
Готові навіть позиватись

УГОРЩИНА проведе референдум стосовно європейських квот на прийом мігрантів.

Докладніше...
Марші пам’яті опозиціонера

РОСІЯ. Громадськість вшанувала пам’ять убитого рік тому Бориса Нємцова.

Докладніше...
Кривавий теракт

ІРАК. У Багдаді вчинено напад на шиїтську мечеть.

Докладніше...
Фактичний програш

ІРЛАНДІЯ. Правляча коаліція значно послабила позиції в результаті парламентських виборів.

Докладніше...
Дратують світ

США і КИТАЙ домовилися про розширення санкцій проти Північної Кореї.

Докладніше...
Дожартувався до тюрми

ЛАТВІЯ. Автор жартівливої петиції про приєднання країни до Росії одержав півроку тюрми.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • На робочий стіл Президента України та Голови Верховної Ради

Концептуальні помилки адмінреформи

М. КОЦУПАТРИЙ — кандидат економічних наук, професор, декан факультету економіки АПК Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, В. НЕЛЕП — доктор економічних наук, професор, М. САВЛУК — доктор економічних наук, професор, всього близько десятка вчених з провідних вишів України.

Нещодавно відбулись вибори до місцевих рад: обласних, районних, міських, районних у містах, сільських та у 159 нових територіальних громадах. Через два роки заплановані нові вибори до місцевих органів самоврядування, уже згідно з адміністративно-територіальною реформою, яка передбачає істотне скорочення кількості сільських і районних рад. Перших поменшає майже у вісім разів, а других — приблизно у чотири. Наскільки це обґрунтовано? Особливо, якщо врахувати, що це безпосередньо пов’язано з розвитком українського села і сільського господарства.

НИНІ українське село, селянство і сільське господарство — у глибокій системній соціальній, екологічній та економічній кризі. Так, якщо виробництво сільгосппродукції у світі за 1990-2013 рр. зросло на 68%, то в нашій країні знизилося на 21%. Особливо відчутно скоротився в нас обсяг тваринницької продукції — на 44%. Практично знищено цілі галузі — льонарство, коноплярство, хмелярство, тютюнництво, вівчарство, шовківництво. Тепер на межі знищення молочне і м’ясне скотарство.

Усе це супроводжується соціальною (скорочення робочих місць на селі, безробіття, різке зменшення доходів селян і бюджетів сільських рад і т.п.) та екологічною (зниження родючості ґрунтів) кризами.

Попри оптимістичні заяви уряду про збільшення виробництва продукції зернових та олійних культур, нарощування обсягів їх експорту говорити про успіхи сільського господарства у найближчій перспективі немає підстав, особливо, коли врахувати, що під нього закладено три «міни».

Перша «міна» — це всебічна холдингізація замість апробованого століттями фермерсько-кооперативного шляху розвитку, як у країнах Західної Європи та Північної Америки, Україна обрала латиноамериканський шлях створення величезних поміщицьких латифундій, агрохолдингів і т. п. Ця «міна» вже вибухнула, і негативні наслідки ми бачимо.

Друга «міна» може розірватися 1 січня 2017 р., якщо буде скасовано мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення без відповідної інституційної та організаційної підготовки, прийняття відповідних законів.

А третя вибухне тоді, коли буде реалізовано проект адміністративно-територіальної реформи на селі, запропонований урядом.

Про перші дві багато сказано й написано, тому детальніше — про третю, а саме про чотири головні концептуальні помилки, яких припустилися при реформуванні.

По-перше, замість задекларованого у відповідному законі принципу добровільності об’єднання сільських рад на практиці застосовується метод «батога і пряника», панує диктат — у більшості областей прийнято проекти створення всього двох-трьох (а то і однієї) територіальної громади в адміністративному районі! Наприклад, Житомирською обласною радою схвалено проект, за яким у шести районах заплановано створити по одній громаді, в інших шести — по дві, у трьох — по три, у восьми районах — по чотири громади.

По-друге, центрами таких територіальних громад стають, як правило, міста (райцентри або обласного підпорядкування). Зокрема, центри переважної більшості громад тієї ж Житомирщини будуть у містах (у 18 із 23). Наприклад, в Овруцькому районі збираються створити дві громади: одну з центром у місті Овруч, а другу в колишньому райцентрі Словечно. У цих двох територіальних громадах проектується об’єднати понад 100 сіл із величезною територією. Риторичним буде запитання: чиї інтереси (міста чи села) відстоюватиме рада такої громади?

По-третє, замість задекларованої децентралізації управління одержуємо посилення централізації на рівні територіальної громади. Це підтверджують дані щодо 977 територіальних громад, затверджених Кабміном станом на кінець січня 2016 р. У більшості з них (62%) центрами будуть не села, а міста обласного і районного значення та селища міського типу.

По-четверте, під час проектування нових територіальних громад не було дотримано одного з найголовніших принципів — розробка та оцінка альтернативних варіантів і вибір найефективнішого з них із точки зору соціальної, екологічної та економічної доцільності.

Переконуючи в необхідності адміністративно-територіальної реформи в Україні, політики і посадовці обґрунтовано посилаються на позитивний досвід Польщі, де свого часу значно скоротили кількість воєводств, повітів і гмін. Однак порівняння їх кількості з числом областей, районів і сільрад в Україні підводить до неоднозначних висновків. Так, кількість воєводств і повітів у Польщі відповідає кількості областей і районів в Україні порівняно з територією і чисельністю населення (див. табл.). А різке скорочення кількості районів в Україні (з 490 до 129) всупереч досвіду Польщі є вкрай необґрунтованим.

Що стосується кількості сільрад, то тут справді доцільне певне їх укрупнення. Але ж не настільки, що в районі залишається одна-три територіальні громади. До того ж у Польщі гміни головним чином сільські, а у нас проектуються переважно змішані, де, повторимося, центром громад є місто.

Крім того, інфраструктурне забезпечення селян в Україні значно гірше, ніж у Польщі (дороги, житло, побутово-комунальні, освітні, медичні послуги), і його поліпшення ляже на плечі самих громад. Тому доцільно зменшити територіальний і демографічний тягар на останні хоч би до рівня тягаря гмін у Польщі. Якщо реально орієнтуватися на досвід сусідів, то за цим критерієм територіальних громад у нас має бути близько 3000 замість запланованих 1300-1500.

Вищезазначене дає підстави рекомендувати народним депутатам усіх рівнів таке. По-перше, переглянути проекти створення територіальних громад, затверджених у 2015 р. рішеннями обласних рад, оцінивши їх із точки зору дотримання принципу добровільності об’єднання, а також зробивши оцінку їх потенційної спроможності — соціальної, економічної та екологічної.

По-друге, центрами територіальних громад мають ставати переважно села, а не міста. При цьому не можна допускати, щоб в адміністративному районі проектувалися тільки одна, дві чи три громади. Адже це призведе до дублювання повноважень владних органів району і громад, що істотно ускладнить життєдіяльність сільського населення.

По-третє, для забезпечення ефективного функціонування нових територіальних громад Верховній Раді терміново слід завершити розробку і ухвалити низку законодавчих актів. Зокрема, це стосується закону про передачу всіх земель на території громад в їхнє підпорядкування (нині вони у віданні райадміністрацій), передбачивши надходження земельного податку та плати за оренду комунального майна, розміщеного на цих землях, до бюджету громади; закону про визначення меж територіальних громад та населених пунктів, що входять до їх складу. Крім того, слід терміново ухвалити закони про сімейне фермерське господарство, розвиток малого і середнього бізнесу та кооперації на селі.

І, нарешті, викликає сумнів доцільність запропонованого різкого скорочення кількості адміністративних районів в Україні. В цих умовах слід особливо чітко розмежувати повноваження і, відповідно, ресурсне забезпечення між областю, районом і громадою, щоб максимально зменшити дублювання, бюрократію і корупцію.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Недовіра
Читати
Увірвався терпець
Читати
I крайніх нема
Читати
Яценюк і Яресько підклали українцям свинюку
Читати
Тому — «проше панів до буцегарні»
Читати
I за споживчий кошик — також!
Читати
Електорату — макарони, багато макаронів
Читати
Будівельні магнати зажурились
Читати
Хто приборкає монополіста?
Читати
Диверсія в тилу
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове