Архів
П’ятниця,
22 січня 2016 року

№ 7 (19339)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлиця
  • За рубежем
Міграційна криза в ЄС

АВСТРІЯ призупинила дію Шенгенської угоди.

Докладніше...
Новий уряд таки склав присягу

МОЛДОВА. У Кишиневі штурмували парламент.

Докладніше...
Загроза для всього світу

НАТО оприлюднило щорічну доповідь про найбільші сьогоднішні загрози для Європи.

Докладніше...
І сам загинув наглою смертю

СИРІЯ. «Ісламська держава» підтвердила смерть «Джихадиста Джона», який стратив сотні заручників.

Докладніше...
Складно, але не настільки

РОСІЯ. Владімір Путін запросив європейських євреїв переїздити на постійне проживання до Росії.

Докладніше...
Кому помстилися?

АФГАНІСТАН. У Кабулі біля посольства Росії прогримів вибух.

Докладніше...
Конкурентні цінові перегони

ІРАН слідом за Саудівською Аравією знизив ціну на нафту для європейських споживачів.

Докладніше...
Переступили через власні амбіції

ЛІВАН. Християнські лідери досягли домовленостей…

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • 22 січня — День соборності України

Єднаймося, борімося!

Василь ПІДДУБНЯК.

Колаж Світлани Урбанської.

НЕ ВТРАТИЛИ своєї первозданної актуальності рядки з Четвертого універсалу Центральної Ради, підписаного 22 січня року 1918-го: «Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

Того далекого морозного дня, коли була проголошена суверенна і незалежна держава — Українська Народна Республіка, в душі і серця людей сама доля захлюпнула омріяне здавен ярове божественне тепло — тепло Єдності і Свободи.

Уже рівно через рік — 22 січня року 1919-го — завершився сам процес об’єднання України, підготовка до якого тривала з часів Київської Русі, а може, й раніше.

А хіба не є нині злободенним гіркий докір безіменного автора «Слова о полку Ігоревім» тодішнім князям (і нинішнім — владу і депутатські мандати імущим): «Це ви розбратами і смутою до нас на Русь поганих навели»?..

Це докір-правда, докір-застереження: Соборність — дуже міцна і водночас надто крихка матерія. І в жодному разі вона не розмінна монета для теперішніх політичних торгашів, через великі, а більше дрібновласницькі інтереси котрих курс нашої нинішньої Соборності якщо не падає, то коливається, наче курс української гривні.

Не зайве вкотре нагадати беззастережну істину: Соборність не віддільна від здобутку реальної державності, від утвердження істинного суверенітету і незалежності народу, від побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Нагадати, щоб у бурхливому плині часу і пристрастей не забувалося!

Не забувалися ні 22 січня 1919-го, ні (особливо!) 21 січня 1990-го, коли недільного морозного дня близько трьох мільйонів чоловік, узявшись за руки, утворили наймасштабніший за історію «живий ланцюг». Той ланцюг поєднав не лише три магістральні на мапі сьогоднішньої України міста — шляхетний Львів, златоглавий Київ, індустріальний Донецьк, міста, містечка і села, а й наші устремління і мрії про Україну нову, квітучу, самодостатню, європейську. Поки що із мріями тими доведеться зачекати. Принаймні — до наступного свята.

Нині українська Соборність витримує ще один суворий іспит, улаштований нам «братами-імперцями» на Сході України. «Поганим», як називали таких у Давній Русі, так і кортить вогнем і мечем відібрати у нас землі, які недолугі кремлівські «краєзнавці» називають мало не «ісконно руськімі». Якщо ж не відібрати, то хоч би понівечити, потоптатися кирзовим чоботом по нашій Соборності. Тому всі ми — від простого ратая до глави держави — як собори душ, маємо берегти нашу Соборність, за яку вмирали (і тепер, на нещастя, вмирають) найкращі сини України.

Не забуваймо, якою ціною далась і дається нам наша Соборність, без якої не може бути ні справжньої незалежності, ні істинної суверенності.

Вчитайтеся, шановні співвітчизники, у «Звернення до патріотів України» бійця АТО Михайла Прядуна, родом із села Балашівка Березнівського району на Рівненщині, писане торішнього липня. Воїн, як і безвісний автор «Слова о полку Ігоревім», теж докоряє колишнім «князям»: «Як такої держави України практично не існувало. Ні, вона була в уяві наших патріотів-воїнів, але насправді… Був бізнес-проект під назвою «Україна». Вони, оці «халіфи на годину», масово розкрадали нашу державу. Грабували і грабували, і все грабували — грабували без страху. І досі грабують, але вже бояться. Бояться суду нашого, не «Божого», бо Бога вони давно продали. Бояться, що ми розпочнемо творити свій суд — козацький. А козацький суд — справедливий, ось і бояться вони справедливості. А вона (справедливість) уже на порозі, залишилося впустити її лише до нашої оселі — України-Русі».

Слово Михайла Прядуна перегукується з тим давньоруським «Словом»: «А наразі, други-браття, шануймося, єднаймося, тисячники ви українські! Пам’ятаймо, що нам ще потрібно будувати Державу — усім на славу! Слава Богу, Слава Україні, Слава Героям!»

Без такої всенародної єдності й такого взаємного шанування справжньої повноцінної Соборності не досягнути, кого б не вибрали черговим всеукраїнським «князем».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Девальвація як диверсія
Читати
Iнтерес згасає
Читати
Ложка дьогтю в бочці меду
Читати
Он де наші гроші, гроші України...
Читати
Ворон ворону око виклює. За прибуток
Читати
Партія безробітних
Читати
Iмпорт чиновників триває
Читати
То працює, то не працює
Читати
Злі жарти
Читати
Питання ціни чи ціна питання
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове