Архів
Вівторок,
29 вересня 2015 року

№ 106 (19301)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Слово про сучасницю

Найцінніший подарунок

Анастасія ЄРМОЛЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Бути вчителем Наталія Стародубець із міста Городня, що на Чернігівщині, мріяла з першого класу. Ця професія здавалася їй найпотрібнішою. «Ніхто б ні читати, ні писати не вмів, якби не вчитель...» — думала дитиною. А потім прийшло усвідомлене захоплення педагогом, який емоційно та натхненно вів уроки, багато знав та вмів.

— МОЄЮ першою вчителькою була Галина Іванівна Чорна. Про таких, як вона, кажуть — педагог від Бога. Саме завдяки Галині Іванівні я обрала цю професію. В неї не було звичайних уроків, це були діалоги, певною мірою — гра. Після занять до нас приходили цікаві люди — ветерани, письменники... Галина Іванівна не просто давала нам знання за навчальною програмою, а вчила жити.

Тож, закінчивши школу, Наталя, не вагаючись, подала документи до Ніжинського педуніверситету. Із великою повагою згадує вона викладачів вишу, які ознайомлювали з тонкощами професії, передавали традиції, вчили вимогливості до себе, закликали до постійного самовдосконалення. Там, в альма-матер, залишилась частинка її душі.

Але так склалося, що після закінчення вишу одразу працювати за фахом — учителем української мови та літератури — Наталі не довелося, бо не було вакантної посади. Тож улаштувалася в рідну гімназію педагогом-організатором. Одразу поринула в роботу: генерувала ідеї, писала сценарії, була режисером, костюмером, ведучою... Через якийсь час Наталю навіть почали запрошувати проводити концерти та урочисті заходи в місті.

Як же вона зраділа, коли цього року їй запропонували працювати за спеціальністю, та ще й стати класним керівником! Але водночас з’явилися сумніви: чи впорається, адже це новий досвід, велика відповідальність? І знову прийшла на допомогу Галина Іванівна. «Не хвилюйся, — підбадьорювала вона. — Час є, підготуєшся, повториш теорію, а з практикою буде все добре. Я знаю твою вдачу...»

Зі своїми майбутніми учнями Наталя Стародубець познайомилася ще влітку. З їхніми батьками разом робили ремонт у класі, потім прибирали. Тож 1 вересня на врочистій лінійці вони вже стояли маленьким дружним колективом.

— Я намагаюся бути не лише учителем, а й певною мірою другом кожному своєму учню, — каже Наталя. — Адже класний керівник плекає душу дитини, в міру своїх сил оберігає її від зла, байдужості, люті, нахабства. Він порадник батьків, їхній «спільник» у турботах про майбутнє юної людини. Мені дуже хочеться, щоб мої учні приходили до мене і після закінчення школи. Це, мабуть, буде найвищою оцінкою моєї праці.

У цій же гімназії у четвертому класі навчається й донька Наталії Вікторія.

— Першого вересня я переживала за маму, — згадує дівчинка, — бо знала, що вона дуже хвилюється. Але коли побачила, як радісно вона спілкується зі своїми учнями, як вони всі разом співають Гімн, то заспокоїлась... Моя матуся — добра, красива, найкраща. Я прагну в усьому бути схожою на неї.

Наталя Стародубець каже, що почувається щасливою, бо працює в дружному колективі професіоналів. Атмосфера в ньому творча, доброзичлива. Не кожному в житті випадає отримувати задоволення від роботи. А Наталі доля зробила такий подарунок. Нехай же всі її задуми та мрії збуваються!

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове