Архів
Вівторок,
14 липня 2015 року

№ 74 (19269)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Слово про сучасницю

Секрет Маріїної скрипки

Олена КОЩЕНКО.

Фото Юрія Ластовини.

Скрипковий майстер — дуже жіночна, виявляється, професія…

ДНЯМИ мені довелося побувати у Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені Миколи Лисенка. В її коридорах нині порожньо і тихо, бо ж канікули. Раптом долинули звуки скрипки. Я мимоволі заслухалась…

Повагавшись, прочинила двері. Побачила кімнату зі столиками та полицями. Впали в око струбцини і лещата, ножі, стамески, згортки наждаку, лаки і клеї. Були там і скрипки. Ясно: це майстерня інструментів. І посеред неї у довгому робочому фартусі стояла дівчина. Це вона так віртуозно і натхненно водила смичком по струнах скрипки!

— Когось шукаєте? — усміхнулась до мене, відклавши скрипку.

Не відразу й знайшлася, що відповісти. Бо, зізнаюся, не сподівалася побачити в такій, як на мій погляд, суто чоловічій майстерні жінку, ще й таку тендітну і молоду. Слово за словом — і ми познайомилися.

У Марії Горкун, так звуть мою співрозмовницю, досить рідкісна професія — майстер струнно-смичкових інструментів. Вона закінчила Київську спеціалізовану музичну школу-інтернат імені Миколи Лисенка, затим Національну музичну академію України імені Петра Чайковського, де навчалася по класу скрипки у народної артистки України Ярослави Рівняк. Якийсь час грала в оркестрі Національної опери України, гастролювала світом.

— Все добре в моєму професійному житті скрипачки складалося, — розповідає Марія. — Втім, мене змалечку вабило таїнство створення скрипки. Ще навчаючись у школі, часто навідувалася до Едуарда Кобилянського — знаного київського скрипкового майстра. Затамувавши подих, годинами спостерігала, як він реставрує, налаштовує на звук скрипку, віолончель чи альт. Відтоді збігли роки, доки сама не натрапила на старі, припалі пилом і розсохлі смичкові інструменти…

Сталося це в далекій Бостонській вищій музичній школі, куди після закінчення консерваторії Марія поїхала удосконалювати виконавську майстерність. Там брала участь у майстер-класах смичкового майстра Девіда Хоторна, під наставництвом якого виготовила кілька скрипкових смичків. Випадково в школі дівчина зайшла до підсобного приміщення, де складували давно відпрацьовані інструменти. Спитала у викладача, чи можна спробувати їх відреставрувати? Почувши ствердну відповідь, одразу взялася до справи. Коли перша врятована нею власноруч скрипка зазвучала на повну силу, Марія зрозуміла, що це і є її справжнє покликання.

Але щоб стати справжнім майстром, треба багато вчитися. Вже повернувшись в Україну, вона не один рік опановувала цю науку. Довелося попрацювати в Києві під наставництвом уже знайомого читачеві Едуарда Кобилянського, а також у Карпатах у майстерні ще одного славетного майстра Романа Шмигельського. Це під його керівництвом Марія виготовила перший альт. А коли наставник похвалив роботу, це утвердило її в намірі удосконалюватись у новій професії.

Сьогодні Марія вже визнаний майстер, вона не лише ремонтує і реставрує струнно-смичкові інструменти, а й виготовляє їх. Перед нашою випадковою зустріччю вона саме вивіряла свої скрипкові смички. Марія показала ще кілька виготовлених власноруч інструментів. У мене, людини, далекої від професійного світу музики, вони викликали захоплення — як витвори мистецтва, в яких об’єднані гармонія ліній, форми, кольору та матеріалу.

Про що майстриня мріє? Наостанок запитала її й про це. Відповіла:

— Створити такий інструмент, який увійде в історію як унікальний. Щоб він мав своє ім’я, як знамениті скрипки Страдіварі. Але хочу, аби назвав його музикант, який першим на ньому гратиме.

А ще мріє про те, щоби в Україні нарешті запанував мир. І щоб частіше звучала в ньому скрипка — Цариця Музики.

— Наша нація — одна з наймузикальніших, — сказала мені. — Це визнав світ. Між тим справжню скрипку, виготовлену майстром-професіоналом, нині дістати нелегко. Так само нелегким є її створення. Передусім необхідно знайти відповідну деревину, за якою, буває, доводиться десятки кілометрів виходити лісами Буковини та Прикарпаття. Потім висушити її за спеціальною технологією, обробити… Однак найголовніше — вкласти в ту роботу свою душу. Щоб інструмент потім заспівав голосом живої скрипки.

Прощаємось. Вийшовши з майстерні, я знову почула чарівні хвилюючі звуки скрипки. Це грала Марія — майстриня і музикант. Жінка, яка знає, чого хоче від життя. І вона цього обов’язково досягне, бо закохана у свою професію...

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове