Архів
Вівторок,
23 червня 2015 року

№ 66 (19261)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Економічне попередження

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ подовжив санкції проти прихопленого Росією Криму ще на рік.

Докладніше...
Євромайдан в Афінах

ГРЕЦІЯ. Тисячі протестувальників прийшли до будівлі парламенту із гаслами «Ми залишаємося в Європі».

Докладніше...
Варвари ХХІ століття

СИРІЯ. Бойовики «Ісламської держави» замінували Пальміру.

Докладніше...
У своїй хаті своя правда

ЧЕХІЯ відмовилася від проекту Європейської комісії з квотного перерозподілу біженців між країнами ЄС.

Докладніше...
Диктатура, ще й посуха

ПІВНІЧНА КОРЕЯ зазнає найбільшого за сто років бездощів’я.

Докладніше...
Дипломатичний крок

ЄГИПЕТ призначив свого першого за три роки посла в Ізраїлі.

Докладніше...
Оце людина пожила

США. На 117-му році життя померла найстаріша жителька планети.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Поневолити і знищити

Публікацію підготувала

Світлана ВЛАСЕНКО,

начальник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України кандидат історичних наук.

Кожна війна, в які б часи вона не відбувалася, — це прагнення держави-агресора задовольнити власні політичні та економічні потреби, загарбавши територію і ресурси підкореної країни. Яскравим підтвердженням цього можуть слугувати події Другої світової. На долю України у тій війні випало величезне випробування: на її теренах відбулася майже половина стратегічних операцій, які відіграли визначальну роль у перемозі над нацизмом; демографічні втрати тут становили, за різними даними, від 8 млн до 14,5 млн чоловік; економічні збитки склали понад 40%.

УКРАЇНА з її багатими чорноземами, вугільними та металорудними запасами, за якою міцно закріпилася слава житниці та сировинної бази Радянського Союзу, була чи не найбажанішою для нацистської Німеччини територією колоніального завоювання. Про це відкрито заявляв Адольф Гітлер ще у вересні 1936 року на з’їзді нацистської партії: «...Коли Україна з її безмежними ланами пшениці перейде до Німеччини, кожен німець буде забезпечений усім».

Нашим землям у загарбницьких планах відводилося місце колонії, яка мала гарантувати економічну міць «Великонімеччини». Не менш однозначно фюрер визначав майбутню долю українців, заявляючи: «Наш керівний принцип повинен полягати в тому, що ці народи мають єдине виправдання для свого існування — бути корисними для нас з точки зору економіки».

У планах завоювання «східного простору» було здійснення цілковитої аграризації окупованих українських земель, провівши деіндустріалізацію великих промислових центрів шляхом демонтажу устаткування та вивезення його до Німеччини або ж знищення. Передбачалося залишити тільки добувну галузь і підприємства з виробництва дрібного сільськогосподарського реманенту та первинної переробки сировини. Щодо населення, яке проживало у містах, то процес деіндустріалізації змусив би його переміститись у сільську місцевість. Найкваліфікованіші кадри планувалося вивозити до Німеччини, яка, своєю чергою, мала перетворитись на центр промислового виробництва Західної Європи.

Стосовно питання організації сільськогосподарського виробництва єдиної концепції серед нацистського керівництва не було. У ході підготовки до війни домінували дві протилежні позиції. Першу з них розробило і відстоювало Міністерство окупованих східних областей на чолі з Альфредом Розенбергом. Як один з ідеологів націонал-соціалізму, він був переконаний, що «більшовицькі форми господарювання суперечать націонал-соціалістичним принципам». До того ж рейхсміністр пропонував «ліквідувати радянські колективні господарства та відновити індивідуальні приватні форми господарювання на селі». На думку А. Розенберга, такий крок мав призвести до підвищення продуктивності праці місцевого населення та зростання авторитету німецької влади в окупованому українському селі.

Іншу програму запропонував рейхсмаршал Герман Герінг. Вона базувалася на так званому «природному колективізмі» українців і полягала у збереженні радянської колгоспно-радгоспної системи господарювання при певних, суто поверхових, змінах. Так, в одному із секретних документів щодо організації адміністративної влади на окупованій території України від 30 березня 1941 року зазначалося: «Планове господарство в Україні має бути збережене на майбутнє. Ця економічна форма з деякими змінами, з метою їх пристосування до потреб Німеччини і політичної необхідності, дасть змогу керувати народом і виробництвом так, як того вимагають інтереси Німеччини». Не дивно, що саме ця ідея дістала підтримку фюрера, який був переконаний, що «необхідні надлишки сільськогосподарської продукції можуть бути отримані лише з великих земельних угідь». А тому саме концепція Г. Герінга була взята за основу під час розробки економічних планів окупації України і залишалася домінуючою протягом усієї війни.

Така постановка питання викликає певний подив, адже, як відомо, ідеології нацистів було притаманне визнання приватної власності на засоби виробництва, в тому числі на землю. В такому разі цілком слушним є запитання: що ж спонукало А. Гітлера підтримати пропозицію Г. Герінга? Пояснень цьому нацистським керівництвом пропонувалося багато. По-перше, при системі поділу на декілька мільйонів селянських господарств німецькі органи влади вже не змогли б усеохоплююче контролювати виробництво. По-друге, різка зміна форм підприємництва, тобто перехід від колективних до індивідуальних господарств, неминуче призвела б до дестабілізації виробництва сільськогосподарської продукції. А це своєю чергою викликало б перебої у постачанні Німеччини, економіка якої була ослаблена двома роками війни, чого керівництво Третього рейху аж ніяк не могло допустити. По-третє, відсутність у селян необхідного реманенту та сільськогосподарської техніки, а також досвіду самостійного ведення господарства серед молодих землевласників могло негативно позначитись на продуктивності праці.

Насправді ж усе було набагато простіше. Система колективного господарювання, створена радянською владою, функціонувала тривалий час і давала позитивні результати з точки зору максимальної експлуатації. Колгоспно-радгоспний лад виявився найкращою формою примусової праці у сільськогосподарському виробництві.

Більш конкретні розробки стосовно експлуатації аграрного сектору економіки захоплених територій під час війни, поміж цілої низки директив та інструкцій, містила «Папка окружного сільськогосподарського фюрера», датована 1 червня 1941 року. З її змісту яскраво простежується основна мета аграрної політики німців в окупованих регіонах — забезпечити розвиток захоплених східних земель у тих межах, які б сприяли максимальному визиску на користь вермахту та цивільного населення Третього рейху. Крім того, у «Папці…» містилися так звані «дванадцять заповідей фюрерів», найпромовистішою з яких була сьома, що вчила: «...Не запитуйте, яку користь матиме з цього селянство, а запитуйте лише — наскільки корисно це для Німеччини».

Питання ж післявоєнного розвитку сільського господарства України у лідерів Третього рейху майже не викликало сумнівів — завойовані території мали бути колонізовані німцями. На цій позиції стояли А. Гітлер, заявляючи, що на Сході «лише німці мають бути власниками великих земельних маєтків», Е. Кох, який вважав, що окуповане населення слід «будь-що позбавити землі й капіталу», і багато інших «майбутніх господарів» України.

Зокрема, рейхсміністр землеробства Р. Дарре так говорив про політику Німеччини в окупованих східних регіонах: «Йдеться про те, аби відторгнути слов’янських дрібних селян від землі і перетворити їх на безземельних пролетарів, щоб зменшити їхнє розмноження. Потрібно, щоб культивовані землі перейшли до рук класу німецьких панів. На всьому східному просторі тільки німці мають право бути власниками великих володінь. Країна, населена чужою расою, повинна стати країною рабів, сільськогосподарських наймитів чи промислових робітників». Як наслідок, пропонувалося після війни окуповані землі передати німецьким солдатам, котрі, за твердженням нацистів, у «першу чергу мали право на наділення майновими об’єктами у східних областях».

Отже, як свідчать тези, вислови та директиви «майбутніх господарів» України, головною метою нацистів на окупованих територіях було одержання максимального зиску для економіки воюючої Німеччини. При цьому інтереси місцевого населення повністю нехтувалися. Наприклад, Е. Кох заявляв: «Україна повинна постачати те, чого не вистачає Німеччині. Це завдання має виконуватись, незважаючи на втрати… Харчування цивільного населення... не має значення». Такою політикою українці були приречені на поступове знищення.

Від редакції. На щастя, цим людожерським планам не судилося здійснитись. Але вони, вочевидь, не поринули у небуття, а відродилися в сучасних умовах. Новоспечені «фюрери» іншої супердержави теж прагнуть світового панування і насамперед — панування над Україною, над її землями, природними багатствами, економікою, над її народом. Методи інші — хитріші, підступніші, замасковані брехливим словоблуддям, — а плани все ті ж. Люди, будьте пильні!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Кому зробили краще?
Читати
А їхні фундатори повертаються
Читати
Тим часом контора пише...
Читати
«Американ-газ»
Читати
Хоч траву їж
Читати
Дзвінок олігарху
Читати
Завод оживає
Читати
Суть не в ціні, а в доходах
Читати
Готовність номер один
Читати
Таки достріляються
Читати
Де ж наше
Читати






— Так, кажете, продавати? Підприємства, землю? Торгувати Україною?!

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове