П’ятниця, 19 червня 2015 року № 65 (19260)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19260/print.php?n=27611

  • Огляд листів

Щире спасибі й доземний уклін

Валентина МУДРИК.

Ні для кого не секрет, що нині непрості часи для медицини. Сутужно як самим хворим, так і лікарям у районах та селах. Зазвичай бракує сучасної апаратури для діагностування, немає ліків. Але, незважаючи на труднощі, лікарі не залишають своїх хворих напризволяще. І свідчення цього — численні листи-подяки, які надходять до редакції.

УЖЕ кількадесят років поспіль у третю неділю червня вітають із Днем медичного працівника друзі, колеги, вдячні пацієнти та їхні рідні відомого на Хмельниччині хірурга-онколога, заслуженого лікаря України, відмінника охорони здоров’я, лікаря вищої категорії Миколу Таболу, пише Валерій Васильович Марценюк із міста Хмельницький.

Приїхала поздоровити свого рятівника і мешканка одного з сіл Поділля (з етичних міркувань не називатимемо її прізвища). Понад три десятки літ у мирі та злагоді прожила Ганна Петрівна з чоловіком. Виховала двійко дітей, у яких свої родини. І все було б добре, якби не тяжка недуга, що спіткала її. Провівши обстеження, Микола Михайлович мовив: «Зробимо все, аби хвору поставити на ноги».

— Завдяки золотим рукам мого рятівника, — розчулено мовить Ганна Петрівна, — я маю можливість милуватися чудовими ранками і сонячними днями, бавлю онуків.

Зоряна Анатоліївна Гринюк із прибузького села Грузевиця теж висловлює щиру вдячність за допомогу у важку хвилину Миколі Таболі, а також лікарям онкодиспансеру Єлизаветі Андріївні Михальчук, Ользі Василівні Ніколаєнко та лікарю гематологічного відділення обласної лікарні Ларисі Петрівні Мороз.

Галина Кирилівна Перетятько із Заріччя Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від жителів свого села дякує завідуючій ФАПом Галині Дмитрівні Одноволик. Ця жінка в будь-яку погоду поспішає на виклик до хворого. За її майже 40-річний стаж було небагато ранків, які вона зустріла без тривожного телефонного дзвінка. Тож хутко збирається і поспішає туди, де її чекають. За цей час побувала не раз у кожній хаті. Траплялося, що й чергувала біля ліжка хворого, поки їхала «швидка допомога».

Григорій Ілліч Онищенко з села Крути Ніжинського району Чернігівської області радіє, що в нашому непростому житті ще можна зустріти надзвичайно чуйних до проблем літніх людей медиків. А далі з душевним трепетом розповідає про медсестру Крутянської лікарні Віру Миколаївну Загній. Григорій Ілліч — ветеран війни і праці. Тож часто доводиться звертатися по допомогу до Віри Миколаївни. Вона завжди вислухає, пояснить, який препарат і коли слід приймати. Часто навідується після роботи, аби поцікавитися здоров’ям пацієнта і проконтролювати виконання приписів. У листі читач зауважує, що В. М. Загній уважна не тільки до нього, а й до усіх його односельців.

Дитина війни Віталій Ілліч Мащенко із села Вергуни Хорольського району Полтавської області щиро пише про лікаря обласної лікарні Інну Володимирівну Мільчевську та увесь персонал, який допоміг йому стати на ноги після двох складних операцій.

Людмила Володимирівна Лук’янчик із села Кетрисанівка Бобринецького району Кіровоградської області висловлює найтепліші слова вдячності й шани ендокринологу обласної лікарні Олександру Володимировичу Морозку за його високий професіоналізм і моральність щодо всіх пацієнтів.

Ольга Володимирівна Марченко із села Воскресенка Буринського району Сумської області пише про лікаря-терапевта Краснорічинської селищної лікарні, що на Луганщині, Любов Іванівну Рєзнікову. «Ця чудова жінка поставила правильний діагноз і врятувала мене від недуги. І хоч було це багато років тому, я про це ніколи не забуваю. Бо саме завдяки Любові Іванівні живу на цьому світі. Також, продовжує дописувачка «Сільських вістей», безмежно вдячна лікарям, які працюють у ФАПі села Воскресенка, — це Тамара Іванівна Конвісар та Володимир Петрович Буланий. Вони подарували і продовжують дарувати здоров’я не одному мешканцю Воскресенки, це напрочуд щирі й доброзичливі люди, зазначає авторка.

«Із «Сільськовістяночкою» дружу понад 30 років, але наважився написати вперше, — читаємо у листі Івана Ілліча Хавруся із села Паньківці Білогірського району Хмельницької області. — Хочу через газету висловити подяку лікарю Ямпільської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Ользі Зінов’ївні Лазебник, яка, крім нашого, обслуговує також села Норилів, В’язовець, Дідківці, Ставок. Заслуговують великої шани і медсестри терапевтичного відділення №2 Білогірської ЦРЛ Тетяна Федотівна Ляшенюк, Наталя Володимирівна Панасюк, Надія Василівна Члек і Любов Валентинівна Лугова, санітарки Мальвіна Дмитрівна Кокальська, Валентина Антонівна Денисюк. Вони своєю безкорисливою копіткою працею, як ті бджілки-трудівниці, щоденно стараються полегшити життя пацієнтам. Окрема подяка — головному лікарю Білогірської ЦРЛ Валентину Афанасійовичу Навродському, який не тільки хороший спеціаліст, а й прекрасний керівник, добра і чуйна людина. Коли цієї зими газовий котел у лікарні вийшов із ладу, він особисто закупив електрообігрівачі в палати. Для мене всі ці люди є гідними подовжувачами справи великого Гіппократа».

Григорій Васильович Лозовий із села Бандурове Гайворонського району Кіровоградської області пише: «Маю 80. Рік тому мені зробили операцію на очах, і я став знову бачити. Це для мене як друге народження на світ. Від усієї душі висловлюю щирі слова вдячності лікарям Вінницького військово-медичного центру, зокрема Наталі Іванівні Капшук та Сергію Олександровичу Олійнику за те, що визволили мене з полону сліпоти. Дай Бог їм здоров’я на багато років».

Григорій Ларіонович Пилявський із села Пастирське Смілянського району на Черкащині розповідає, що раніше в них була машина «швидкої допомоги», але її забрали. Мовляв, не положено. «Зате є у нас хороший лікар і при цьому добра чуйна людина — Олександр Григорович Луцький. Він завжди приходить на виклик, якщо хворий старенький і немає за ним кому доглянути, то сам і ліки купить та принесе. Зайвий раз навідається запитати, як справи. Всі люди в селі його поважають».

Ростислав Феліксович Троян із міста Хмельницький від усього серця висловлює подяку за винятковий професіоналізм і злагодженість у роботі медичним працівникам хірургічного відділення Хмельницької обласної лікарні, яке очолює Олександр Олексійович Підмурняк. Саме тут команда доктора медичних наук Василя Володимировича Власова врятувала життя його дружині Тетяні Василівні.

Читаючи редакційну пошту, можна впевнено стверджувати, що попри нехтування держави потребами медичної галузі, люди в білих халатах у нас працюють справді самовіддано. І наведені рядки — лише часточка з того, що пишуть наші читачі про рятівників-зцілювачів, які сумлінно виконують свої обов’язки. За це й шанують їх люди та дякують уклінно.

На фото В.Марценюка: заслужений лікар України, хірург М. М. Табола.