Архів
Вівторок,
16 червня 2015 року

№ 63 (19258)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Невідворотний дефолт

ЄВРОКОМІСІЯ оголосила про провал чергових переговорів із Грецією.

Докладніше...
Фаворити Кремля перемагають

МОЛДОВА. На місцевих виборах проєвропейські партії програли у великих містах.

Докладніше...
На одного терориста поменшало

ЛІВІЯ. Військово-повітряні сили США завдали удару по позиціях «Аль-Каїди».

Докладніше...
Войовничий сусід

ПІВНІЧНА КОРЕЯ знову влаштувала масштабне випробування балістичних ракет.

Докладніше...
Дістаються звідусіль

ІТАЛІЯ намагається дати раду тисячам нелегалів, що заполонили країну.

Докладніше...
Нищівна повінь

ГРУЗІЯ. Тбілісі і його околиці потерпають од небувалої повені.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Шістдесятники

Дисидент із Тихого Хутора

Тарас ЗДОРОВИЛО.

НЕЩОДАВНО в Музеї шістдесятництва відбувся вечір пам’яті Миколи Плахотнюка — дисидента, співзасновника й першого завідувача цього закладу. Там же відкрилася документальна виставка «Микола Плахотнюк. З вірою в майбутнє України». Спогадами про Миколу Григоровича поділилися соратники, однодумці.

Пан Микола — українець з великої літери. На жаль, нещодавно відійшов у вічність на 78-му році, проте залишив по собі яскравий гідний слід. За фахом лікар-фтизіатр. Випало пройти всі кола пекла комуністичного режиму лише за те, що був патріотом. Він не зламався, хоча неодноразово влада обіцяла за письмове каяття пробачити всі «гріхи». Після багатьох років «перевиховання» в колоніях суворого режиму, «психушках», на «хіміях» залишився доброю, м’якою, абсолютно не озлобленою людиною. Автор десятків резонансних статей у ЗМІ. Неоціненною є його автобіографічна книжка «Коловорот», бо є зрізом життя-буття за «совєтів» простої людини, яка не хотіла бути бездумнопокірливим гвинтиком страшної машини. А скільки сил і здоров’я віддав, аби створити й добитись приміщення для Музею шістдесятництва та залишити нащадкам документи про мужніх особистостей, які протистояли тоталітарному режимові.

Ще з дитинства пригадую неодноразові несподівані вечірні візити «дядька Миколи» в нашу однокімнатну «хрущовку». Саме він познайомив моїх батьків: молодого будівельника Василя Здоровила і математика Раїсу Цвігун.

Батько поділився цікавими й докладними спогадами як однокласник і близький товариш Миколи Григоровича.

«…Микола між уроками організовував маївки, гаївки, й коло нього завжди гуртувались дівчата…

І де б він не навчався — в училищі чи медінституті, — скрізь організовував співочі гуртки та творчі вечори, на яких читали свої твори молоді поети: Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Мамайсур, Холодний та інші.

...Микола був дуже комунікабельний, це така душа, яку важко описати словами!

Він познайомив із багатьма цікавими, творчими людьми, більшість із яких побувала у нас удома: художниками Аллою Горською та її чоловіком Віктором Зарецьким, Лізою Мироновою, Володею Прядком, Любою Панченко, Шекерою, котрий читав Остапа Вишню, Вадимом Смогителем, який приходив із баяном, Надійкою Світличною, Василем Перевальським, Борисом Мамайсуром, Миколою Холодним, Могильним та багатьма іншими. До речі, частенько відвідували з Миколою на столичній Чоколівці пана Могильного: стіни й стеля його квартири розписували всі бажаючі (запам’ятався напис: «Ходіть за мною, люди, і я навчу вас любити людей»), тут часто можна було зустріти цікавих неординарних гостей!..

Як не дивно, але коли Микола перебував у Дніпропетровській психлікарні, мені двічі дозволяли з ним побачення, хоча «положено» було лише рідні. Видно, КДБ щось затівав... Утретє був у нього, коли Микола відбував уже останній термін на станції Шевченкове, шиючи рукавиці й торби. Він подарував мені торбину, в якій зашив листа, аби я його передав Бадзьо.

Весілля Миколи й Валентини Чорновіл (рідної сестри В’ячеслава Чорновола) ми справляли у Вільхівці невеликим гуртом на … вулику. А моїм весільним подарунком для них був речовий мішок із десятитомним Словником української мови, який свого часу передплатив у двох примірниках!

Пацієнти Миколу дуже любили й гарно відгукувалися про нього. З ними він був приязний: завжди уважно вислуховував, був хорошим фахівцем, до того ж міг поговорити на різні теми. У цьому я переконався, навідуючи його на роботі в Одайполі на Черкащині й Димері неподалік Києва».

Багаторічний в’язень радянських таборів Василь Овсієнко наголосив, що історія, на жаль, не те, що було, а те, що записане. Й запропонував видати книжку спогадів про Миколу Григоровича, адже подібні — про Василя Стуса — вже вийшли, а про Євгена Сверстюка ось-ось надрукують.

В його пам’яті зринули чорні роки неволі:

«…На Миколу тиснули, бо здогадувалися: він знає, як робився і хто робив самвидавівський «Український Вісник». І треба було «видушити» покази проти Чорновола. А Микола не піддавався, от тому його так тяжко і покарали! Може, й тяжче від усіх.

У 1976 році мене привезли до Києва на «спасенні» розмови: може, напишу покаянну заяву, може, піду на співпрацю? Тоді можна було б за кілька місяців до закінчення терміну відпустити з ганьбою. Та оскільки не піддався на ці розмови, то згодом мене повернули у Мордовію. На перегоні від Харкова до Мордовії, отримавши на дорогу пайку: хліба, шматок сала (його давали лише у Харкові) й 15 г цукру, їду в арештантському поїзді. В «купе» замість дверей — ґрати. Наглядач ходить і бачить усіх, хто там є. А набивали у малесеньке «купе» 15-20 чоловік. Мене ж як пана тримали одного в першому купе, біля самісіньких конвоїрів.

Але чую — українська мова у вагоні. І залежно від конвою можна перекинутися хоча би кількома словами. Я дізнався, що за кілька купе тут є Микола Плахотнюк.

Ми, котрі сиділи в політичних таборах, щодо цього були у стократ кращому становищі. Звідти інформація так чи інакше виходила: чи письмова, чи усна, чи через побачення. А у психоневрологічних закладах зв’язку ж ніякого не було! А це страшніше смерті...».

Народився Микола Плахотнюк у Курській області РФ, куди виїхали на заробітки на фосфоритні копальні родини розкуркулених селян, рятуючись од голоду — 1932-1933-х. Взимку 1942 батьки з маленьким Миколкою повернулись до рідного Тихого Хутора на Черкащині.

Свого часу він згадував: «...Моя дитяча пам’ять зберегла тата, як молодого вродливого чоловіка вище середнього зросту, темно-русявого, з невеликою лисиною. А ще батько носив вуса…». Влітку 1943-го, Ганну, сестру 7-річного Миколи, забирали в Німеччину на примусові роботи, але батько зголосився їхати замість доньки. Біля Попівського ліска, що за селом, востаннє торкнувся татових чорних вусів, після чого бранців кіньми швидко повезли на Жашків. У Німеччині Грицько Плахотнюк і згинув...

День Перемоги 1945-го запам’ятався не лише радістю, а й великою моральною травмою. Адже після мітингу всім дітям, чиї батьки загинули на фронті, давали по два курячих яйця. Миколі відмовили…

1955-го закінчив школу. Потім були роки навчання й роботи в медицині, де виявив себе неабияким фахівцем. А хіба перерахуєш численні політичні «гріхи», зокрема, лист 1963 року до Міністерства освіти УРСР, в якому пропонував викладання в медінституті українською мовою; підтримка 1965-го на закритому засіданні суду заарештованого молодого колеги Я. Геврича; організація походу в травні 1967-го до будівлі ЦК в Києві з вимогою відпустити підло схоплених біля пам’ятника Т. Шевченку людей, що прийшли на неофіційні урочистості в річницю перепоховання поета…

А з січня 1972-го почались поневіряння. Цілих дев’ять (!) років КДБ «лікував» лікаря в Дніпропетровській, Казанській, Черкаській «психушках». Але безжальному радянському режимові й цього виявилося не досить: через місяць після звільнення його жорстоко побили. Не встигли зростись переламані ребра й поперечні відростки тазових хребців, як восени 1981 року арештовують за сфабрикованим звинуваченням і запроторюють у зону у Ворошиловградську область. Через три роки там же відбував «хімію». Ось так радянська влада «перевиховувала» людей, котрі не боялися відстоювати свої прин-ципи, були гордими, високоосвіченими просвітителями й безкомпромісними у справі оборони українства.

Віриться, що в підручниках з історії знайдуть місце бодай для одного речення про Миколу Плахотнюка!..

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Любов уряду до народу має ознаки патології
Читати
Дядя Сем підтримає штани...
Читати
Нова сила. Чи українська?
Читати
Київські торгаші фінансують «сепарів»
Читати
Очищення вогнем
Читати
Севастополь — це Україна!
Читати
Петрусь і Наточка поцупили чуже
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове