Архів
Четвер,
30 квітня 2015 року

№ 47 (19242)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей
  • Про тих, хто поруч

З добром і справедливістю

Євген ЦИМБАЛЮК.

Рівненська область.

Фото автора.

У ПОРУ цвітіння садів завітав до мешканця села Вовковиї Демидівського району Федора Івановича Ковальчука славний ювілей — 100 років від дня народження. Вісімдесят із них він прослужив у церкві: спочатку півчим, затим понад шість десятків літ — дяком. Лише кілька років тому за станом здоров’я полишив диригентське місце в церковному хорі. Втім, на своєму ювілеї, на який завітали односельці, представники влади, родина, сильноголосо зачав «Многії літа» — і для себе, і для краян, і для всієї України.

Народився Федір Ковальчук, коли вирувала Перша світова, в часи фатальних перемін. Під їхнє жорно потрапив і він, виходець із села Товпижин (нині Демидівського району), напівсирота (батько загинув на фронті). Та Федір Іванович якимось дивом крізь все життя проніс вірність добру й справедливості, хто б не приходив до влади і яку б політику не проводив. До церкви ходив із раннього дитинства, а з 15 років уже співав у числі товпижинських півчих. Можливо, саме віра в Бога й урятувала від смерті під час іншої війни — уже Другої світової. Адже вдалося вистояти не в одному важкому бою. Серед них — і під Каунасом. Там мінометник Ковальчук одержав тяжке поранення голови, виходжували його у Ризькому госпіталі.

Після війни працював столяром у колгоспі. Перша його дружина померла, залишивши чоловіка з маленьким дворічним сином на руках. Одружився вдруге. Марія Григорівна стала дитині за матір, а згодом народила ще двох доньок. На жаль, понад десяток років тому вона пішла у засвіти. Нині Федір Іванович живе з дочками. Син, колишній військовий, теж пенсіонер, мешкає в Калінінграді.

Єдине, на що нарікає ветеран-ювіляр: з роками все важче поратися по господарству. Діти теж літнього віку. На щастя, Ковальчуки мають хорошого сусіда. Микола Марценюк завжди допомагає їм посадити та обробити город, зайвий раз зайде запитати, чи потрібно щось принести з магазину. Доньки Федора Івановича відверто зізнаються, що навіть не уявляють, як би жили без такої уваги та опіки. Хтозна, розмірковує ветеран, може, добрий сусід —теж подарунок од Бога? Бо і це треба заслужити, як і столітній ювілей.

— Коли я щоденно ходив до храму, люди мені інколи радили: відпочив би вдома після роботи. А я у відповідь лише усміхався — бо відпочивав з молитвою, з думкою про Всевишнього. А ще мріяв дожити до сторіччя і заспівати собі «Многії літа». Слава Богу, здійснилося…

Версія для друку          До списку статтей
  • Не втрачаю надії

Загинув за Вітчизну

УЖЕ багато років поспіль розшукую місце загибелі свого батька Михайла Гавриловича Зайченка, уродженця села Коленці Іванківського району Київської області. Сім’я одержала повідомлення, що він пропав безвісти. Ми, четверо дітей, залишилися сиротами, а мама — вдовою.

У газеті «Київська правда» кілька років тому прочитала статтю, яка не дає мені спокою. Там розповідалося, що на Сумщині діти знайшли гільзу, а коли її розкрутили — вийняли напівзотлілий шматок паперу. З великими труднощами було відтворено його зміст. А головне, вдалося розібрати прізвища дванадцяти чоловік та звідки вони родом. Серед них значився і мій батько. Були там також чоловіки з Києва, Броварів та нашого Каленцівського хутора. Куди далі віддали той зошит і хто писав ту статтю — не пам’ятаю. Зверталася у наш Іванківський райвійськкомат, робила запит у Москву, писала на передачу «Жди мене», у газети, але нічого і нізвідки. Та надія жевріє. Вірю, що добрі люди допоможуть мені в пошуках інформації про загибель мого батька та місце його поховання. Буду щиро вдячна. Моя адреса: Черненко Ганна Михайлівна, вул. Поліська,136, смт Іванків Київської області, 07200. Тел.: (096)-651-36-21 (моб.), (045)-915-30-11 (дом.).

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове