Архів
П’ятниця,
3 квітня 2015 року

№ 37 (19232)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлиця
  • За рубежем
Трагедія в морі

РОСІЯ. В Охотському морі біля берегів Камчатки затонув автономний морозильний траулер «Далекий Схід».

Докладніше...
У три етапи

НАТО починає процес тестування та вдосконалення сил швидкого реагування.

Докладніше...
Всюди встигають

ЛАТВІЯ. Глава поліції безпеки Нормунд Межвієтс звинуватив російські спецслужби у спробі дискредитувати своїх латвійських колег.

Докладніше...
Запідозрили у шахрайстві

ФРАНЦІЯ. Екс-президента Ніколя Саркозі звинуватили в шахрайстві, пов’язаному із витратами на передвиборну кампанію 2012 року.

Докладніше...
Незапланована амністія

ЄМЕН. Бойовики «Аль-Каїди» напали на в’язницю міста Ель-Мукала і випустили на волю сотні ув’язнених.

Докладніше...
Воєнний стан скасовано, але…

ТАЇЛАНД. Король Пхуміпхон Адульядет підписав указ про скасування воєнного стану.

Докладніше...
Лютує стихія

НІМЕЧЧИНА. Щонайменше дев’ятеро осіб загинули в результаті потужного урагану «Ніклас».

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Борозна довжиною в життя

Ніна ВЕЛИЧКО.

с. Бірки

Зіньківського району

Полтавської області.

Цікава доля в Ганни Дмитрівни Леонової. Вона з того покоління, котре піднімало країну з пожарищ, закладало основу світлих наступних звершень. Стільки справ переробила — іншим на кілька життів вистачило б. Ганна Дмитрівна закінчила школу 1939-го і відразу, в 16 років, пішла на курси механізаторів. Відтоді тридцять вісім років не розлучалася вона з трактором. Вдумайтесь — тридцять вісім!

ПРО ТЕ, ЩО стане трактористкою, Ганнуся знала ще змалечку, коли мама, зібравши у вузлик харчі, виряджала її з обідом у поле до батька. Поки татусь уминав борщ, забиралася дівчинка в кабіну старенького трактора і на короткий час ставала там повноправною хазяйкою: смикала за важелі, витирала пил, нетерпляче чекаючи найвищої винагороди — можливості покататися на залізному коні. Для Галинки гуркіт двигуна був приємніший за музику. Коли вже зовсім темніло, Дмитро Хомич брав доню за ручку, і дорогою додому вони будували плани щодо її майбутнього.

— Тату, а Шурі мама ляльку купила, — повідомила якось дитина неабияку новину.

— Нічого, я тобі ще кращу із Зінькова привезу, дай тільки вибратися в місто.

— Ні, тату, не хочу я ляльками гратися, краще привези мені маленького тракторця.

— Добре, доню, як побачу, обов’язково куплю.

Втім, бажану іграшку Галинка в подарунок не отримала — на той час їх просто не виробляли, зате згодом дівчині довірили сісти за кермо справжнього, сьогодні занадто простенького, «Універсала». Як і всяке починання, перша борозна виявилася найважчою і найпам’ятнішою. Бісова машина несподівано заглухла посеред поля. Ганна, хоч вважалася найкращою ученицею на курсах механізаторів, розгубилась. А воно, як на гріх, ще й люди стали збиратися. Аякже — перша дівчина-трактористка на селі. І вже чути звідусіль:

— Що там не кажіть, а не жіноча це справа...

— І хто її, таку замурзану, заміж візьме?

Тут саме до юної трактористки підоспів на велосипеді бригадир.

— Чого стоїш, час марнуєш?

— Магнето відмовило, — відповіла плачучи.

— Ех ти, трактористко, невже на курсах вас тільки рюмсати вчили? Бачиш, контакти ослаблені, тому на масу й пробиває. Ну нічого, в кожного попервах невдачі бувають, попрацюєш трохи, сама в усьому розберешся, ще й іншим допомагатимеш…

Коли несправність усунули і трактор рушив, прикрість забулася сама собою. Масні брили чорнозему, ніби покоси у жнива, лягали рівними борознами, а неозорі лани, як і в дитинстві, вабили до себе. Дівчина вже й пошкодувала, що напередодні зібралася заяву на звільнення писати. Відтоді, скільки не працювала, жодного разу подібне їй на думку не спало. За кілька років Ганна Дмитрівна Леонова стала чи не найкращою трактористкою району, і її ім’я було занесено на Дошку пошани Бірківської МТС.

…1941 року евакуйовувалася своїм ходом — на «Універсалі» — за Волгу. Їхня колона під нищівними бомбоударами рухалася дні й ночі. Було страшно, але ніхто не залишив машини. Дійшла з трактором, куди слід, і Ганна. Сталінградські поля за 60 кілометрів од фронту орала. За громом канонад не було чути шуму мотора. В лютий мороз аж руки приставали до залізних важелів, поранених перевозила.

Ганна Дмитрівна так згадувала ті роки:

— До Кругловської МТС, що в Сталінградській області, наша колона прибула, коли вже випав глибокий сніг. На трудовому фронті, не шкодуючи сил, кували перемогу над ворогом. Ніколи не забуду доброту Єфросинії Найденко, матері двох дітей, у хаті якої я знайшла другу домівку. Залишившись із немовлям на руках — дочкою Зіною та дванадцятирічним сином Гришею — чоловік же на війні — вона ділилася материнським теплом і зі мною.

З роботи Ганна поверталася змореною і засинала, ледь торкнувшись подушки. Бувало, чула лагідний голос: «Ти спиш, дочко? Сьогодні в наш госпіталь ще поранених привезли. Підемо провідаємо…» І ми йшли. На нас із надією дивилися чорні очі відважного горця, блакитні, як небо, білоруса, латиша. Гриміли бої. Там, на сталінградській землі, безстрашні воїни переломили хід війни і погнали ворога назад, визволяючи села, міста. Справжнім святом став день, коли від фашистів визволили Полтаву. Нас чекали рідні поля, сплюндровані окупантами.

Однією з перших у кінці 1943-го повернулася Леонова з евакуації. З трьох рам, із окремих частин із горем навпіл склали три трактори. В основному ж поля доводилось орати коровами. Трохи згодом Ганна Дмитрівна разом з іншими механізаторами привезла з Волгоградської області кілька нових машин. Десять років за будь-якої погоди вона була на тракторі. 1961-го на своєму «Універсалі» Леонова впорала 851 гектар умовної оранки — вдвічі більше, ніж у середньому по колгоспу. Наступного року ці показники ще зросли. Через п’ять років жінка пересіла на потужнішу машину — МТЗ-5. Вона першою в колгоспі перейшла на погодинний графік роботи, стала працювати з причепленим підіймачем на збиранні картоплі, почала практикувати прогресивний спосіб сівби цукрових буряків.

За визначну новаторську діяльність у галузі сільського господарства та виняткові трудові здобутки Ганні Дмитрівні Леоновій було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням найвищих державних нагород — ордена Леніна, медалі «Серп і молот» та Грамоти Президії Верховної Ради СРСР. А потім були нові високі відзнаки — ордени Трудового Червоного Прапора та «Знак пошани».

Ніби за водою, спливли роки… Запорошило снігом коси. Дочекалася й онуків, і правнуків. То ж життя було не марне. Добрі починання підхоплювала молодь, а скільки юнок відгукнулося на заклик Леонової: «Дівчата, на трактор!» У любові до праці виховали не одне покоління.

Вже пішла у вічність Ганна Дмитрівна, та пам’ять про неї ще довго житиме в серцях односельців.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Чи виграє народ?
Читати
Кінці сховають у воду
Читати
Хлопці, що ви коїте?
Читати
СБУ нібито шукає Симоненка
Читати
У кризу товстосумів побільшало
Читати
Удвічі дешевше пива
Читати
Друга колія
Читати
Вибух у столиці
Читати
Увага: нерест
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове