Архів
Вівторок,
20 січня 2015 року

№ 6 (19201)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Обговорять загострення конфлікту

ООН проведе засідання щодо ситуації в Україні.

Докладніше...
Второваною стежкою

ЄС. В Європарламенті заявили, що Кремлю не вдасться перевести увагу світу з України на ісламістів.

Докладніше...
Покарати вбивцю

ВІРМЕНІЯ наполягає, аби російського солдата, звинуваченого у вбивстві шести осіб, судили на її території.

Докладніше...
Відлуння подій у Франції

НІГЕРІЯ. У країні відбулися заворушення, викликані публікаціями «Charlie Hebdo».

Докладніше...
Готуються до переходу на євро

БОЛГАРІЯ розпочала переговори про вступ в єврозону.

Докладніше...
Рух перекрито

ФРАНЦІЯ — ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Закрито тунель під Ла-Маншем.

Докладніше...
Велика вода

РЕСПУБЛІКА МАЛАВІ. Внаслідок повені постраждало 170 осіб.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Окупований Крим

Вирваний листок календаря

Віктор ТАВР.

Двадцятого січня ми традиційно відзначаємо День Автономної Республіки Крим. Саме цієї дати 1991 року більшість жителів півострова (1 343 855, або 93,26%) на загальнокримському референдумі висловилася за відновлення Кримської автономії. Це вільне волевиявлення громадян — перший в СРСР плебісцит — визначило згодом статус Криму в складі України. 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки» в межах існуючої Кримської області Української РСР.

СТАНОВЛЕННЯ автономії як невід’ємної частини незалежної та демократичної Української держави відбувалося в складних умовах. Період пострадянської спокуси суверенізації Крим переживав бурхливо. Приміряв до себе і президентську, і парламентську форми управління, не раз опинявся на межі міжнаціональних і соціальних конфліктів. Але врешті вдалося побудувати конструктивні відносини з державою та між органами місцевої влади, людьми різних національностей, що було необхідною передумовою для соціально-економічного розвитку. Кримчани усвідомили: автономія — не привілей для отримання особливих пільг, а форма відповідальності за самостійний вибір шляху унікального, але дотаційного півострова. При цьому виключно на плечі України ліг ще й тягар облаштування репатріантів, адже Кремль, хоч і оголосив себе правонаступником СРСР, категорично відмовився допомагати облаштовуватися кримським татарам, що масово повертались у рідний край із місць сталінського вигнання.

На той час більшість представників цього народу ще перебувала в депортації. Додому вдалося дістатися ледь 60 тисячам. Характерно, що на загал проукраїнські кримські татари у січні 1991-го (як і під час недавнього російського псевдореферендуму під контролем «зелених чоловічків») бойкотували проведення плебісциту щодо долі півострова. Пояснювали свою позицію тим, що він, мовляв, проводиться за вказівкою Москви, аби не допустити повернення їхнього корінного народу на батьківщину та ускладнити вихід України зі складу Радянського Союзу, який тоді ще існував.

Ось у таких умовах народжувалася АРК. Ще торік цей день для кримчан був святковий. У всіх куточках півострова відбувалися різні офіційні й неформальні масові заходи, акції, що засвідчували єдність із материковою частиною держави. Адже традиційно День АР Крим відзначавсь у сув’язі з Днем соборності України — покладали квіти до пам’ятників Т.Шевченку, організовували велелюдні святкування з випіканням велетенських тортів, демонстрацією талантів національних складових поліетнічного краю. Українські прапори майоріли поряд зі стягами Криму, і ніхто з місцевих жителів не міг і подумати, що всього через місяць «зелені чоловічки» відірвуть півострів від України.

Передумовою цієї геополітичної драми нашої держави стали давні підступи Кремля, якому вдалося зробити Крим розмінною монетою політиків і політтехнологів. Причому з догідливою допомогою кримінально-олігархічного клану землячків-«регіоналів», котрим кримчани вірили аж до безславної втечі Януковича. Ця «п’ята колона» за сприяння Москви спеціально розкручувала тему «тяжіння» до Росії, спекулювала на мовному питанні, вперто міняла етнічний «ландшафт» на користь російських переселенців, яких тут стало вже 50,6%. Особливо опікувалися розселенням відставників. А більш ранніх переселенців, тих, хто став кримчанином за так званим оргнабором, залякували: мовляв, чекайте, повернувшись у рідні місця, депортовані витиснуть вас звідси. Міжнаціональну ворожнечу роздмухували різні проросійські рухи і партійки.

Безнастанно розхитуючи кримський «човен», водночас деморалізували місцеве населення відвертим владним рекетом, захланно прихоплюючи «найсмачніші» шматки узбережжя, нищачи і «прихватизуючи» матеріальні цінності у сфері оздоровлення, все найприбутковіше. Загострювалась до крайньої межі болюча земельна проблема, провокативно роздмухувалась напруга у відносинах кримських татар із місцевою владою…

Цьогоріч 20 січня вже не святкова дата. У зв’язку з тимчасовою незаконною окупацією Криму «братньою» північною сусідкою. Натомість самопроголошена «влада» півострова оголосила святом день псевдореферендуму 16 березня, незважаючи на те, що цивілізоване людство назвало його «сфальшованим опитуванням під дулами автоматів», яке розв’язало руки Росії для загарбання півострова.

Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США, ні загалом цивілізована світова спільнота не визнали це голосування, за офіційними даними якого кримчани нібито майже стовідсотково (96,77%) за явки 83,1% проголосували за те, щоб піти під жорстку руку Москви. Це при тому, що навіть в опублікованому огляді членів Ради з прав людини при президентові РФ йдеться: явка на «референдумі» в Криму — 30-50%, з них «за» проголосували 50-60%. Однак це не завадило Росії за поквапливо спеченими кремлівськими ухвалами приєднати територію АРК до свого складу, попри те, що Венеціанська комісія, Організація Об’єднаних Націй, НАТО, Парламентська Асамблея Ради Європи надали висновки про невідповідність цього кроку як законодавству України, так і нормам міжнародного права.

Агресивно-тоталітарна Росія, наплювавши на Будапештський меморандум (за яким, після відмови України від ядерної зброї, мала бути гарантом недоторканності кордонів нашої держави й захисником від зазіхань на її територію будь-якого агресора), вже встигла створити в Криму потужну військову базу з усіх родів військ — плацдарм, припускають аналітики, для потенційного пробиття сухопутного коридору на цю територію шляхом відторгнення Луганщини та Донеччини й інших регіонів України. Під оптимістичні запевнення про майбутнє щасливе життя кримчан «матушка» вже анулювала будь-які ознаки автономії, що суттєво загострило не тільки міжнаціональні відносини в краї, а й економічну ситуацію та ускладнило життя людей. Чимало хто змушений був полишити рідні домівки в окупованій зоні, рятуючись від переслідувань за українські переконання. А майна майже всіх видів власності «прихватизовано» (це називають «націоналізацією») за цей час з допомогою так званої «самооборони» вже більш як на один мільярд доларів — звісно, на користь «нових господарів» анексованого Криму.

Українській же владі у складних обставинах поглиблення економічної кризи, агресії Росії і проведення АТО, розбудови армії, пошуку виходу з фінансової й правової безодні після кримінального всевладдя «команди Януковича», переобтяженій іншими нагальними завданнями, не до належного захисту прав та законних інте­ресів власних громадян у контексті «возз’єднання» Криму з Росією. Зокрема тих, хто постійно проживає на території півострова і не має наміру підкорятися законам Російської Федерації або став вимушеним переселенцем на материк. Лишень зверненнями по допомогу до іноземних держав і міжнародної спільноти цій справі не зарадиш. Україна всіма можливими засобами має домогтися реального відшкодування колосальних геополітичних, матеріальних і моральних втрат, спричинених кремлівськими окупантами кожному нашому громадянинові й державі в цілому.

Втім, зробити це стає все складніше. За час окупації бюрократична машина Російської Федерації встигла ухвалити велетенський пакет законів щодо зміни статусу Криму й висадити сюди десанти різнокаліберного чиновництва, ділків, вояк, ефесбешників, які підлаштовують тутешнє життя під свій копил. Звісно, ж у стилі Катерини ІІ: «обрусенія края і обузданія нєблагонадьожних інородцев».

До того ж російське законодавство незмірно репресивніше, ніж українське. Міжнародне гуманітарне право ним зневажене. В Криму навіть прилюдне висловлювання чи репліка в Інтернеті можуть спричинити кримінальне переслідування. А захист знайти важко і в місцевих, і Європейському суді, бо з точки зору міжнародного права Крим нині в «сірій зоні». Після запровадження тут російського законодавства ситуація з дотриманням прав людини чимдалі погіршується.

Ілюзій немає: і надалі путінські «сакральні скрєпи» міцнішатимуть. Фантомні болі Кремля його господар лікуватиме випробуваними імперськими припарками: вже зобов’язав уряд і академію наук за три роки написати не лише фундаментальну історію Криму, а й «Новоросії». Отже, затягнуть старої пісні про «Третій Рим», «старшого брата» та про те, що Київ — «мать гарадов русскіх» — «украли жадниє укри — бандєровци». І вперто «забуватимуть» величати Володимира Хрестителя всієї Руси Великим князем КИЇВСЬКИМ...

Водночас окупант буде приречений потерпати від санкцій, намагатиметься якось нівелювати численні міжнародні документи, на яких є підпис Росії і які чітко визнають приналежність Криму Україні. Прагнутиме будь-що втримати її в Азіопі, у сфері виключно свого впливу, не пускати в коло цивілізованих держав Європи.

Схоже, у складних не з нашої провини українсько-російських стосунках кримське питання посяде особливе місце, стане для розвиненої частини людства важливим приводом для перегляду міжнародних засобів упливу задля вирішення подібних ситуацій, зокрема й цієї, зумовленої агресивними намаганнями реанімувати колишню Російську імперію, що вже кілька разів розвалювалася й, на жаль, не без людської крові.

Дай Боже Україні, напруживши власні сили й зіпершись на солідарні зусилля міжнародного оточення, мирно розв’язати всі свої стратегічні й геополітичні проблеми та відстояти національні інтереси: Землю, Волю і Честь.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Не стріляти!
Читати
Лью прибуває, зустрічайте!
Читати
А що залишиться «верхам»?
Читати
Підлаталися
Читати
Подивіться на обмінники
Читати
Приписують собі обумовлене законом
Читати
Так буде з кожним олігархом?
Читати
Безголів’я
Читати
Облом...
Читати
Їх це не обходить
Читати
Трускавець проти «кроликів»
Читати






— Ніяк отого типа взяти не можемо: дуже вже корумпований!

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове