Архів
Вівторок,
6 січня 2015 року

№ 1 (19196)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Січень Наша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

Щоб ти щасливою була

СЛАВА і біль, звитяга і трагедія, радість і журба... Усе це — історія України, її народу. І культури — теж. І — літератури. Найжахливіші випробування судились у XX столітті, коли під загрозою знищення і зникнення опинилася сама українська нація. Разом із літературною творчістю. Проте однозначно негативно оцінювати діяльність українських радянських письменників та поетів не можна. Окрім фанфарного вихваляння режиму, були й інші, душею й серцем вистраждані, гіркими слізьми зрошені, до часу приховані твори. Більшість їх побачила світ уже після відходу авторів за межу вічності. Такий був і Володимир Миколайович Сосюра, родом із Донбасу, з-під Дебальцевого, щирий патріот України, усе життя котрого є прикладом вірного служіння Вітчизні — наскільки дозволяли тодішні суспільно-політичні умови. Днями минуло 116 років від народження поета, а 8 січня виповнюється півстоліття від дня смерті.

Володимир Сосюра був учасником Української революції 1917-1921 років, старшиною війська УНР, згодом потрапив до Червоної армії. Його поезії притаманні романтизм, пісенність ритміки, поєднання особистих та громадянських мотивів, автобіографічність. Неоднозначна мистецька позиція спричинила погромну критику В.Сосюри у 1950-х роках, та й пізніше. Згадати хоча б вірш «Любіть Україну», який було оголошено «завуальованою антирадянщиною», а потім, після ґрунтовних виправлень і переписувань, твір цей став хрестоматійним — до нової заборони. Визначними віхами творчості В. Сосюри є збірки «Золоті шуліки», «Дніпрельстан», «Ластівки на сонці», поеми «Червона зима», «Третя рота», «Мазепа». Останню поет писав із перервами практично все життя (із 1928-го до 1960 року). Сьогодні, спогадуючи Володимира Сосюру, пропонуємо читачам «Сільських вістей» текст, малознаний широкому загалові, — вступ до поеми «Мазепа». Пильно прочитайте ці рядки, добрі люди: немовби про наше сьогодення вони!

Сергій Скоробагатько.

 

Навколо радощів так мало...

Який у чорта «днів бадьор»,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зор.

І гнів, і муку неозору

Співаю я в ці дні журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби...

Німій, одуреній, забитій,

Невже не встать тобі від ран?

Москві та Жечі Посполитій

Колись жбурнув тебе Богдан.

А потім хтів тобі Мазепа

Від серця щирого добра...

Його ж ти зрадила і степом

Пішла рабинею Петра.

Хіба не жах: своєї зброї

Не маєш ти в ці скорбні дні...

У тебе так: два-три герої,

А решта — велети дурні.

У тебе так: все безголів’я,

Що на багно кричить: «Блакить!»

Якби я міг, якби зумів я

Тебе, Вкраїно, воскресить...

Твої шляхи — відчай і камінь,

Така прекрасна й, мов на гріх,

Ти плодиш землю байстрюками —

Багном і гноєм — для других.

У голові твоїй — макуха!

Хіба ж ти можеш жить сама,

Російсько-польська потаскуха,

Малоросійськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жуть...

Ой, я люблю тебе, Вкраїно,

І сам не знаю, що кажу.

Я ж син твій, син, що йшов за тебе

На смерть і реготи не раз,

Той, що прокляв і Бога, й небо,

Аби тобі був слушний час.

Я йшов кривавими житами

І знов піду, де гул і мла.

Лиш одного я хочу, мамо, —

Щоб ти щасливою була.

 

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Якщо дозволить МВФ
Читати
Афроукраїнцю посада генпрокурора не світить
Читати
З миру по літаку...
Читати
Недригайлівка тепер розквітне
Читати
Ось такі пироги
Читати
Шустер зробив свою справу
Читати
А Ярема мовчить
Читати
Автогігант оживає
Читати
Все візьмуть на олівець
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове