Архів
Вівторок,
2 вересня 2014 року

№ 96 (19143)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вересень
  • За рубежем
Повітряна драма

АЛЖИР. Розбився український транспортний літак.

Докладніше...
Допоможуть спорядженням

США надсилають військову допомогу Україні.

Докладніше...
Чергові санкції

АВСТРАЛІЯ. Уряд країни розширив санкції проти Росії.

Докладніше...
Буцегарня для протестувальників проти війни

РОСІЯ. Московська поліція хапає людей за протести проти війни з Україною.

Докладніше...
Не звикати до переворотів

ЛЕСОТО. На Півдні Африки стався черговий військовий путч.

Докладніше...
Поховані горою

КИТАЙ. Через зсув загинуло 22 людини.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Марш поразки і ганьби

16 серпня 1944 року. Київ, Хрещатик.
Фото з фондів ЦДАГОУ.

Серпневий день 1944 року. Від часу визволення Києва військами 1-го Українського фронту минуло вісім місяців. Лінія фронту вже за сотні кілометрів од української столиці, а центром міста крокує величезна колона вояків вермахту. Понад 36 тисяч військовополонених — офіцерів та солдатів, захоплених частинами 1-го і 2-го Українських, 1-го і 2-го Білоруських та 1-го Прибалтійського фронтів. І рух їх аж ніяк не нагадує тріумфальне проходження.

Ще у липні перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов направив листа до Москви — Йосифу Сталіну, в якому просив дати дозвіл на конвоювання військовополонених центром Києва. Цією акцією партійне керівництво України сподівалося викликати у населення почуття піднесення від повергнення ворога, який завдав чимало страшних бід під час окупації. Очевидці переживали багату палітру емоцій стосовно побаченого — ненависть, осмислення того, що відбувається, співчуття.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України зберігаються документи, які висвітлюють події того дня. Вони свідчать, що подивитись на конвоювання німецьких військовополонених вийшло від 150 до 200 тисяч чоловік, а колона конвойованих розтягнулася на майже п’ять кілометрів. Їхній маршрут проліг від вулиці Мельникова вулицями Артема, Горвиця (нині — Велика Житомирська), Короленка (Володимирська), площею Героїв Перекопу (Софійський майдан), площею Калініна (Майдан Незалежності), Хрещатиком, Червоноармійською вулицею (Велика Васильківська), бульваром Тараса Шевченка, Брест-Литовським шосе (в той час брало свій початок від сучасної площі Перемоги). Конвоювання тривало п’ять годин — з 10-ї до 15-ї, а загальна довжина маршруту склала 21 кілометр.

Ті, хто, втілюючи чужі амбіції, проливав кров українського народу на його ж рідній землі, пройшли самим серцем її столиці з опущеними головами.

Нижче пропонуються уривки з документів (подаються мовою оригіналу), які проливають світло на ті події та дають змогу оцінити настрої жителів столиці й мешканців інших населених пунктів, присутніх на конвоюванні німецьких військовополонених 16 серпня 1944 р.

Підбір документів здійснив архівіст Центрального державного архіву громадських об’єднань України

Олександр Панарін.

 

Лист першого секретаря Центрального комітету КП(б)У М. Хрущова Й. Сталіну від 26 липня 1944 р.

Очень хорошее впечатление произвело на всех, с кем мне приходилось встречаться и разговаривать, конвоирование немецких военнопленных через Москву.

Было бы очень хорошо провести также конвоирование немецких военнопленных через Киев. Здесь будет меньше пленных, но все же наберется довольно внушительная группа. Это произведет очень большое впечатление. Население Киева получит некоторое удовлетворение, увидев на улицах города пленных немцев, которые во время оккупации причинили жителям столицы УССР много бед.

Если Вы считаете это возможным, прошу дать указание тов. Берия, после чего мы договоримся на какой день назначить конвоирование (желательно в ближайшее время) и начнем подготовку.

З оперативного повідомлення М. Хрущову. 16 серпня 1944 р.

Появление колонны военнопленных вызвало среди присутствующих волну гнева, который вылился в острых высказываниях по адресу немцев. […]

Многие киевляне выражали недовольство гуманным обращением наших конвоиров с немецкими военнопленными.

— Не так они наших вели, — говорила одна пожилая женщина, — прикладами били тех, кто отставал, расстреливали тех, кто падал. […]

— Дивись, дивись, який товстий, як об’ївся українського сала, щоб воно йому боком вилізло. […]

Мальчишки, стоя на углу Крещатика, выкрикивали: «Ну, что завоевали Украину? Как она вам нравится?» […]

Із повідомлення наркома державної безпеки УРСР С. Савченка М. Хрущову. 16 серпня 1944 р.

Прохождение колонн военнопленных по улицам Киева вызвало среди населения города живейшие реагирования.

Число жителей, заполнивших улицы Киева, по которым проходил маршрут конвоирования, к 10 часам утра достигло свыше 100.000 человек.

Подавляющая часть реагирований со стороны всех слоев населения сводится к выражению резкого негодования и презрения по адресу немцев.

Приводим характерные высказывания:

[…] Член-корреспондент Академии наук УССР О., сравнивая положение военнопленных в СССР с положением наших военнопленных в Германии, сказал: «…Я сравниваю это зрелище с виденным мною в 1941 году, когда немцы вели советских военнопленных. Считаю, что наши неправильно поступают, допуская такое хорошее отношение к фрицам. Вид немцев резко отличается от вида наших военных, попавших к немцам в 1941 году».

Народный художник СССР Касьян отметил: «…Этот показ военнопленных действует угнетающе. Это сделано для того, чтоб показать, что наши не уничтожают пленных, как это делают немцы». […]

Член-корреспондент Академии наук УССР Р., обменявшись впечатлениями с другими научными работниками, подчеркнул: «…Жалкий вид имеют эти «победители» Европы. Приятно думать, что они с 1-го Украинского фронта и, следовательно, вероятно, многие из них побывали в Киеве в качестве «победителей», а теперь снова попали в качестве пленных; это заставит их призадуматься». […]

Писатель Юрий Яновский, отличающийся своими антисоветскими суждениями, среди узкого круга писателей заявил: «…Демонстрация пленных не достигла своей поставленной задачи. Этот, может быть, специально собранный строй не вызывает ни ненависти, ни чувства возмездия. Реакция окружающих мирна и подчас даже проявляется жалость. Дело не в этой массе и ее демонстрации, а в правящей клике Германии». […]

Із повідомлення наркома внутрішніх справ В. Рясного першому секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову. 16 серпня 1944 р.

 […] Во время прохождения военнопленных по улице Горвица из дома №34 в колонну было брошено яблоко. Установлено, что яблоко брошено А. — женой репрессированного, проживавшей в Киеве при немцах. А. нами арестована.

Из дома №10 по той же улице была брошена пачка листового табаку и кусок хлеба. Квартира установлена, производится расследование. […]

Із повідомлення М. Хрущова Й. Сталіну. 17 серпня 1944 р.

При движении военнопленных все улицы, окна и балконы зданий заполнены местными жителями. Во время появления на улицах колонн военнопленных, по маршруту их движения, собралось свыше 150 тысяч жителей города. […]

Жители города, потерпевшие много бед от фашистских захватчиков, сопровождали военнопленных возгласами ненависти и проклятий по адресу немцев.

Привожу отдельные характерные высказывания:

[…] Профессор института зоологии Академии наук УССР М. говорил: «С ненавистью смотришь на этих мерзавцев, причинивших нам столько горя, виновников стольких разрушений и смертей. Эта процессия назидательна для многих. Жители Киева теперь увидели в другом облике немцев, хозяйничавших в Киеве в качестве повелителей».

Врач Г. сказал: «Я себя сдерживал, чтобы не кричать по адресу этих зверей. Когда вдумываешься, что эти мерзавцы натворили, ненависть кипит против них». […]

Санитарка поликлиники В., стоя на улице, говорила другим женщинам: «Единственным моим желанием в этот час бросить в них бомбу. Ведь сколько несчастных отцов и матерей смотрят на тех, кто убивал их детей и грабил». […]

Несмотря на окрики и угрозы, население держало себя очень выдержано и прохождение военнопленных никакими эксцессами не сопровождалось. […]

Священник С. в беседе с другими священнослужителями высказался: «Удивляюсь такой церемонии. Это жирно для наших врагов после того, как они оставили здесь на Украине столько горя и слез». […]

Проявлений сочувствия к немцам со стороны жителей гор. Киева не было замечено, за исключением двух таких случаев: в колону женой репрессированного было брошено с балкона яблоко и в другом месте из окна брошен кусок хлеба. Квартиры установлены, производится расследование. […]

 

 

Від редакції. Це було 70 років тому. Хто б міг подумати, що сьогодні Україна знову страждатиме від іноземної агресії вже не із заходу, а зі сходу? Знову гинуть наші воїни, мирні люди, жінки й діти, знову нелюди руйнують будинки, школи, дитячі садочки, підривають мости, знищують заводи, фабрики, шахти — інфраструктуру цілого регіону з мільйонами жителів. Наша Вітчизна воює, обстоює Незалежність, виборює мир та гідне життя для своїх громадян. І — переможе!

Але перемога здобувається дорогою ціною. Вже понад 750 українських воїнів оддали свої життя за Вітчизну, сотні поранено. І — на війні, як на війні — кількадесят опинилися в полоні у терористів. Там зазнали багатьох страждань — і фізичних, і моральних. А ще московські холуї, намагаючись якомога болючіше познущатись над полоненими, провели їх вулицями окупованого Донецька. Гадали, принизять наших бійців, зломлять їхній моральний дух. Не вдалося. Йшли українські солдати спокійно, з презирством дивлячись на бандитську наволоч, яка їх конвоювала. Справді був то ганебний фарс — для наших ворогів ганебний. Бо не загарбники йшли в тій колоні, а герої-визволителі, патріоти, сповнені людської гідності й безмежної любові до Батьківщини.

Що ж до психованих «деенерівців», «еленерівців», «новороссів», найманців-неофашистів, кримінальних злочинців, професійних убивць — усієї мерзенної погані, яка не дає жити нормальним, здоровим, чесним людям, — то на неї чекають неминуча поразка і небуття. Фізичне небуття для тих, хто не складе зброю, а для їхніх паханів, котрі втечуть до своїх московських хазяїв, — політичне. Але поки що — війна. Аж до неодмінної нашої Перемоги.

Сергій СКОРОБАГАТЬКО.

 

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Офіцери, вперед!
Читати
Аналіз подій останнього тижня
Читати
Війна і прагматика
Читати
У пошуках варіантів
Читати
Тил — як фронт
Читати
Власними силами
Читати
Якщо апетити непомірні
Читати
Заробив долар — отримай гривні
Читати
Важливіше за податки
Читати
Що в посилці?
Читати
Меч і шолом
Читати
«Це — паскудство»
Читати
Запасайтеся каганцями
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове