П’ятниця, 25 квітня 2014 року № 46 (19093)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19093/print.php?n=22151

  • Духовні скарби

Гуде било у Федорівці

Анатолій НЕДАВНІЙ.

с. Федорівка

Карлівського району

Полтавської області.

На фото автора: сільські дзвонарі Сергій Іванович Вергунов та Петро Володимирович
 Борисов.

У ФЕДОРІВЦІ свято. Біля місцевого храму — пристосованої під церкву колишньої швейної майстерні — діди завзято смикають за вірьовки: «було било били в било, було било, було било». За дзвони слугують шматки труб та кисневих балонів. «Було било — було било» — переливаються мелодією благовісту імпровізовані дзвони.

А ви знаєте, що це таке? Думаєте, шматок кисневого балона і обрізок труби підвішені на ганку церковки? Бог з вами, це било! Найстаріший церковний дзвін. Так і хочеться сказати допотопний. Але куди правду діти, якщо ми до цього часу так і не оговтались від наслідків більшовицького шабашу, який відправив церковні дзвони на переплавку, а в святилищах влаштував відхожі місця. От і доводиться до цього часу замість дзвонів користуватися архаїчним билом — найстарішим засобом, який існував ще до винайдення церковних дзвонів.

Легенда розповідає про це так: начебто в 411 році єпископ Ноланський святий Павлин побачив уві сні польові квіти — дзвіночки, котрі видавали приємні звуки. Після віщого сновидіння старець велів відлити церковні дзвони у формі квітів. До цього перших християн на богослужіння скликали сурмами. Пізніше з’явились дерев'яні била.

Била до цього часу використовують в Афонському монастирі. Залізні або мідні смуги, зігнуті півколом, називають клепалами. Ще раніше билом слугувала дерев’яна дошка, в яку дубасили дерев’яним молотком.

В монастирях, особливо печерних, била з’явилися ще в середині IХ століття, а старовіри використовували їх замість дзвонів навіть в ХІХ столітті.

У «Літописі руському» знаходимо згадку про биття в било у зв’язку з упокоєнням в Бозі преподобного Теодосія Печерського 1074 року. Літописець розповідає також про старця Матвія: «...Коли сей старець одстояв заутреню, а братія, одспівавши заутреню, перед зорею ішла по келіях своїх, старець же сей виходив із церкви після всіх. Він якось ідучи, сів спочити під билом…»

Звичайно, шматок труби у Федорівці мало чим схожий на класичне било. Але чи винні віруючі в тому, що радянська влада відкинула церковний обряд на тисячу років назад? Он руїни Благовіщенської церкви до цього часу чорніють на горі —колись це був один з найбільших храмів Полтавської губернії.

Муровану Благовіщенську церкву в Федорівці, на той час найбільший храм в Полтавській губернії, збудувала після смерті свого чоловіка вдова Марія Розумовська в 1828 році. Доля цієї храмової споруди протягом останніх 70-ти років була сумною. Вперше церкву закрили ще в 30-ті роки минулого століття. Церковні дзвони було відправлено на переплавку. За німецької окупації церква знову була відкрита. А на початку 60-х років, у часи хрущовського гоніння на церкви, Благовіщенську закрили остаточно. Так до цього часу в Федорівці і немає справжнього храму, служби правлять у пристосованому приміщенні, а замість церковних дзвонів використовують архаїчне било.