Архів
Четвер,
31 жовтня 2013 року

№ 128 (19021)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:ЛистопадНаша пошта

Наша пошта

Cторінку підготували Андрій МЕЛЬНИЧУК і Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей
  • Долі людські

З журбою радість обнялась

 Леся САВЧЕНКО.

Київська область.

НА жаль, роки — не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й у душі таких порядних людей, трудівників, самовідданих матерів, як Галина Михайлівна Рябич із села Веприк Київської області.

Наша бабуся надзвичайно вимоглива до себе і оточуючих, чуйна і уважна до своїх рідних та близьких. Допомагати кожному, хто того потребує, — це її життєва позиція. Невтомна трудівниця, всупереч усім труднощам і проблемам, була і досі залишається тією тихою гаванню, де завжди можна знайти спокій, тепло та захист.

Усі шкільні канікули ми проводили у бабці в селі. Вона вчила нас працювати на землі, прищеплювала вміння бути справжніми ґаздами та ґаздинями, передавала секрети сімейних кулінарних шедеврів. Пам’ятаю величезні, як здавалося у дитинстві, серванти, в яких бабуся зберігала посуд та інші хатні речі — все в чистоті і порядку, все на своєму місці. На одній із полиць, пригадую, завжди лежали солодощі або інші гостинці для нас, онуків.

А ще все у бабусиній хаті пронизане патріотизмом і любов’ю до України: це і вишиванки на столах, трюмо, серванті та комоді, і вигаптувані орнаментом штори та покривала, гуцульські килими на стінах, вишиті картини у дерев’яних рамках, різьблені статуетки та посуд, портрети Т. Г. Шевченка, К. Г. Стеценка та Лесі Українки... Зазвичай у великі релігійні свята бабуся одягає вишиванку, і тоді здається, що вона випромінює якесь особливе материнське тепло, а в її очах сяє безмежна любов до дітей, онуків, правнуків та всієї рідної землі.

Крім нас, рідних, частими гостями у будинку Галини Михайлівни є її колеги з сільської школи, де вона віддано пропрацювала більше сорока років, ставши для багатьох наставницею. Не забувають стареньку і працівники сільського музею К. Г. Стеценка, сільради та бібліотеки. Бабуся, незважаючи на свій поважний вік, досі цікавиться культурним життям рідного Веприка. Не раз приїздили до неї і журналісти, щоб узяти інтерв’ю та записати спогади про страшні роки репресій і голодомору, які довелося пережити жінці.

Бабуся стійко і мужньо сприймала всі втрати, які випали на її долю: у 1928-му репресували її батька Михайла Михайловича Неграша — учасника «Просвіти», активного борця за національну культуру і духовність, у важкі воєнні роки помер її первісток-синок, шість років тому втратила чоловіка, нашого дідуся, Василя Ларіоновича. Попри всі випробування, що випали на її долю, бабуся Галина залишилася сильною і світлою людиною. Ми раді бачити її у веселому гуморі. Міцного здоров’я і щасливого довголіття бажає нашій рідній 90-річній ювілярці вся велика і дружна родина.

Версія для друку          До списку статтей
  • Відгукнися, товаришу!

Шукаю друга юності

ШАНОВНА газето! Маю велику надію, що саме з твоєю допомогою мені вдасться розшукати друга своєї далекої юності Павла Максимовича Дендебері, уродженця Кобеляцького району Полтавської області. Військову службу він проходив у м.Чигирині. Ми листувалися. А потім, як це часто буває, через певні життєві обставини на тривалий час перестали спілкуватися. Обоє змінили попереднє місце проживання. Тож, дорогий друже, дуже прошу — відгукнися! Моя адреса: Кубрак (у дівоцтві Стеценко) Марія Іванівна, вул. Гагаріна, 84, м. Гребінка Полтавської обл., 37400. Тел. 05359 (код) 9-11-13 (дом.), 099-753-01-20 (моб.)

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове