|
Арх╕в Четвер,
╧ 55 (18341) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF арх╕в | Арх╕в |
| У номер╕: | Соняшник |
|
|
|
|
|||||
|
|||||||
|
|||||||
Па╜н╕ пре╜зи╜дентЛИТ╜ВА. Як уже по╜в╕╜дом╜ля╜ло╜ся, на пре╜зи╜дент╜ських ви╜бо╜рах пе╜ре╜мог╜ла ╓в╜ро╜ко╜м╕╜сар ╕з бю╜джет╜но╖ по╜л╕╜ти╜ки Да╜ля Гр╕╜ба╜ус╜кай╜те, став╜ши пер╜шою ж╕н╜кою на по╜са╜д╕ гла╜ви ли╜то╜всько╖ дер╜жа╜ви.  Докладн╕ше...
Грип ши╜рить╜сяВО╜ОЗ. Ще дв╕ кра╜╖ни за╜яви╜ли про ви╜яв╜лен╜ня в се╜бе в╕╜ру╜су А-Н1N1 ≈ Тай╜вань ╕ Па╜ра╜гвай. Докладн╕ше...
По╜мер Олег Ян╜ков╜ськийРО╜С╤Я. Учо╜ра вран╜ц╕ в од╜н╕й з мос╜ков╜ських кл╕╜н╕к у в╕╜ц╕ 65 ро╜к╕в по╜мер ви╜дат╜ний ак╜тор те╜ат╜ру та к╕╜но, на╜род╜ний ар╜тист СРСР Олег ╤ва╜но╜вич Ян╜ков╜ський. Докладн╕ше...
Роз╜бив╜ся л╕╜так╤Н╜ДО╜НЕ╜З╤Я. На схо╜д╕ ос╜тро╜ва Ява роз╜бив╜ся в╕й╜сь╜ко╜во-транс╜порт╜ний л╕╜так ╚Гер╜ку╜лес╩, який ле╜т╕в ╕з Джа╜кар╜ти. Докладн╕ше...
Зв╕ль╜не╜но укра╜╖н╜цяСО╜МА╜Л╤. П╕╜ра╜ти в╕д╜пус╜ти╜ли суд╜но ╚Pat╜ri╜ot╩, се╜ред чле╜н╕в ек╕╜па╜жу яко╜го ≈ один гро╜ма╜дя╜нин Укра╜╖ни, стар╜ший ме╜ха╜н╕к. Докладн╕ше...
Мо╜но╜по╜л╕я на ╕с╜ти╜ну?РО╜С╤Я. Пре╜зи╜дент Дмит╜ро Мед╜ве╜д╓в п╕д╜пи╜сав указ про ство╜рен╜ня ко╜м╕╜с╕╖ для про╜ти╜д╕╖ ╚фаль╜си╜ф╕╜ка╜ц╕╖ ╕с╜то╜р╕╖ на шко╜ду ╕н╜те╜ре╜сам РФ╩. Докладн╕ше... |
Верс╕я для друку На головну
Яблун╕ чекають л╕та... Наталя САНДРОВИЧ
Кажуть, щасливий син, якщо на маму схожий. Володимир Литвин, Голова Верховно╖ Ради Укра╖ни, дуже схожий на свою маму Ольгу Андр╕╖вну. Побували ми в не╖ недавно в гостях, познайомилися. З першого погляду видно: в сина оч╕ мамин╕, усм╕шка мамина ≈ в╕дкрита, прив╕тна. Брови, н╕с, п╕дбор╕ддя, овал обличчя ≈ усе в╕д мами. Характером син з материнського серця також перейняв чимало. Людян╕сть, щир╕сть, розважлива мудр╕сть ≈ це мама Литвина. Вона така, як у п╕снях сп╕ва╓ться ≈ у ╚Рушничков╕╩, у ╚Черешн╕ на город╕╩: в╕ддана д╕тям, безмежно добра, лаг╕дна... ╤ сама вона, ця мама, ≈ неначе з п╕сн╕: сива ласт╕вка, сиве сонечко... ╥╖ тепла вистача╓ на вс╕х. Так╕ матер╕ ладн╕ небо прихилити, аби в розхристаному св╕т╕ стало нам, д╕тям, хоч тр╕шки затишн╕ше... ЛИШ СТУПИЛИ ми на дор╕жку, що повз криницю п╕д розк╕шним бузком веде до веранди, як назустр╕ч уже заквапилася усм╕хнена ж╕нка. Дарма, що на ц╕почок мусить обпиратися, бо недавно серйозно перехвор╕ла, заклопоталася б╕ля нас, заметушилася... ≈ Посидьте трохи, в╕дпочиньте! ≈ прошу ╖╖. ≈ Ви й так, видно, не прис╕да╓те. Таке акуратне, доглянуте все: дв╕р, хата, л╕тня кухня. Наче всм╕ха╓ться... А б╕ля нього рук ст╕льки треба, сил. Кв╕т╕в он багато. Таких ╕ не бачила я... ≈ дивуюся. Справд╕, коло б╕ляво╖ хати з веселими голубими в╕кнами кв╕ткове царство вигороджене. Цв╕те барв╕нок, тюльпани хизуються один перед одним новомодними розцв╕тками, примула скромними кв╕точками лащиться до зеленого штахетничка. А це що за дивовижа? Наче на люпин схоже, проте кв╕точки рожев╕ б╕льшеньк╕, з б╕леньким осердям, ╕ листя не таке, не люпинове. ≈ У нас кажуть ╚кульчики╩, ≈ ясн╕╓ обличчям Ольга Андр╕╖вна. ≈ Придив╕ться: схоже на кульчики, як╕ у вухах носять? А оце ≈ пальчатки, тут у мене флокси цв╕стимуть, тут ≈ дочка троянди посадила, чотири кущ╕. Побачимо, як╕ вони будуть. Кожна кв╕точка по-сво╓му гарна... ≈ Доглядати за кв╕тами важко, напевне? Ви ж уже не молоденька... ≈ Дочка приходить помагати, Надя... Ольз╕ Андр╕╖вн╕ Литвин цьогор╕ч у с╕чн╕ виповнилося 80 рок╕в. Живе вона в сел╕ Слобода-Роман╕вська, що в Новоград-Волинському район╕, разом з чолов╕ком Михайлом Климовичем. Неподал╕к дочка Над╕я мешка╓, яка ╚приходить помагати╩. Вона ≈ старша з чотирьох д╕тей у родин╕, до того ж ╓дина дочка. Тож випало ╖й з дитинства бути найпершою маминою пом╕чницею. Хоча привченими до прац╕ вс╕ д╕ти були мало не з колиски. ≈ Т╕льки ходити починали, вже помагали мен╕, ≈ згаду╓ мати. ≈ Що по силах: помити посуд, п╕длогу, п╕дмести в двор╕... Не думайте, що т╕льки мо╖ так╕ роботящ╕ були. В ус╕х д╕ти приб╕гали з╕ школи ≈ ╕ в поле до матер╕в: ╚на норму╩. Пололи льон, моркву, буряки... Володя теж на дальню ланку п╕сля школи б╕гом б╕г, бо любив, щоб я була попереду. Хвалиться: ╚Мамо, я вам уже прогнав рядок, щоб ви були першою╩. А уроки ввечер╕ вчив, коли на пол╕ темно... Ус╕ четверо д╕тей Литвин╕в ≈ дочка Над╕я ╕ сини Володимир, Микола, Петро ≈ вчилися добре. Поганий табель? Та це немислимо! Але найкраще наука давалася Волод╕: в╕н зак╕нчив школу з золотою медаллю. Дуже любив читати. Куди б не йшов, а книжка за пазухою. Череду пасти жене ≈ ╕ книжку до грудей тулить. А бувало, згадувала мама, ввечер╕ зачитувався так, що засинав, а книжка з рук випадала. ╚П╕дн╕му, св╕тло виключу, вноч╕ просинаюся, а св╕тло знову горить. В╕н дуже, дуже любив читати, а йому н╕коли було...╩ ╤ дотепер любить. Час в╕д часу, кияни-книголюби це добре знають, Голову Верховно╖ Ради можна побачити на знаменит╕й ки╖вськ╕й Петр╕вц╕, книжковому ринку, де в╕н скупову╓ новинки. А тод╕, в с╕мдесят╕ роки, любов до книги, а значить, гострий розум, широка ерудиц╕я, добра пам▓ять, допомогли хлопцев╕ з с╕льсько╖ школи далекого в╕д столиц╕ пол╕ського села вступити з першо╖ спроби ╕ з першого ╕спиту до найв╕дом╕шого ун╕верситету Укра╖ни ≈ Ки╖вського ╕мен╕ Тараса Григоровича Шевченка ≈ та усп╕шно зак╕нчити його. Студент-в╕дм╕нник, до реч╕, примудрявся ще й п╕дробляти. Причому серйозно, по-дорослому. П╕сля першого курсу, наприклад, по╖хав на ц╕лину. Туди брали старших, але Литвин проявив наполеглив╕сть ≈ впросився. Батьки якраз будували хату (вони дос╕ живуть у н╕й. ≈ Авт.), кожну коп╕йчину рахували, тож зрозум╕ло, як ╖м потр╕бна була п╕дмога. ╤ яка дорога вона була, ця п╕дмога, в╕д р╕дного ╖хнього ╚ц╕линника╩. Проте й так Володя н╕коли не сид╕в склавши руки ≈ вчився ╕ працював. Уже пот╕м д╕зналися тато з мамою, що студентом п╕дробляв в╕н у дитячому садочку ╕ дв╕рником, ╕ сторожем... Бачив, як батькам-колгоспникам важко, тож не хот╕в тягнути грош╕ з дому... Мама ╕ дос╕ ятрить соб╕ душу, що син так г╕рко св╕й ╚червоний╩ диплом заробляв. Карта╓ себе, мовляв, я ≈ погана мати. Все ╖й зда╓ться, що за одв╕чними селянськими клопотами недодала вона багато д╕тям, що тяжко ╖м ус╕м привелося в житт╕ пробиватися... ≈ Зате вони ц╕нують усе, що зум╕ли надбати, ≈ переконую. ≈ Ви ╖х головному навчили: працювати... А нин╕ батьки д╕тей балують, д╕ти н╕чому ц╕ни не знають, то й не ц╕нують н╕чого й н╕кого... ≈ Зараз д╕тям добре, ≈ погоджу╓ться з╕ мною Ольга Андр╕╖вна. ≈ До доброго хутко звикають. Та й треба, щоб добре було, щоби в добр╕ росли д╕ти... У добр╕, що б там на себе мати не намовляла, виросли ╕ ╖╖ д╕ти. Не без того, що п╕д гарячу руку й в╕ником або рушником (що траплялося) могла нижче спини махнути неслуха або на кол╕на поставити, проте за якусь мить сама ще б╕льше, н╕ж покараний, страждала. Думала: хоч би вже перепросив та вставав... А справжн╓ виховання у будь-як╕й с╕м▓╖ зводиться, вважаю, до одного ≈ це виховання власним прикладом. Я не в╕рю, коли розпов╕дають, як у хороших батьк╕в виростають поган╕ д╕ти. Так, у житт╕ всього бува╓. Проте дитина, котра бачить, що батьки живуть чесно, працюють старанно, людей шанують, добро спов╕дують, неодм╕нно виросте ╕ порядною, ╕ працьовитою, ╕ доброю. От т╕льки б держав╕ наш╕й навчитися ц╕нувати таких людей, нам ус╕м би навчитися ╖х ц╕нувати!.. Сво╖х батьк╕в ус╕ четверо д╕тей Литвин╕в, ус╕ семеро внук╕в ╕ поки що ╓дина правнучка Настя ≈ вт╕ха прабабус╕ й прад╕дуся, ╖х ╕ люблять, ╕ шанують. Ольга Андр╕╖вна з╕ сво╖м Михайлом Климовичем у пар╕ вже багато л╕т. Вона з багатод╕тно╖ селянсько╖ с╕м▓╖, де росло восьмеро д╕тей, у його родин╕ ≈ четверо. Разом до школи б╕гали, але придивилися одне до одного, коли Михайло вже з арм╕╖ прийшов. Одружилися ╕ п╕шли по життю разом. Дружно йдуть ╕ дос╕ ≈ цьогор╕чно╖ п╕зньо╖ осен╕ п▓ятдесят ш╕сть л╕т виповниться, як вони у пар╕. На чому м╕цна с╕м▓я трима╓ться? ≈ Ой, голубочко, не все у нас завжди цв╕ло й буяло. Тяжко було, коли д╕ти, стройка, робота... Але треба терп╕ть. Люби, терпи, прощай ≈ ╕ будеш жить. За ц╕╓ю простою в╕дпов╕ддю кри╓ться багато. Ц╕ле життя. Життя покол╕ння наших батьк╕в, народжених на меж╕ 30-х рок╕в минулого стол╕ття. Малюками вони пережили страшний голодомор, п╕дл╕тками ≈ не менш страшне во╓нне лихол╕ття (в╕йна залишила Ольз╕ Андр╕╖вн╕ сво╖ сл╕ди-в╕дм╕тини на скрон╕: потрапила п╕д кул╕ разом з батьком-бригадиром, який рятував колгоспних кор╕в), дал╕ ≈ п╕сляво╓нна голодна ╕ босонога юн╕сть, що вдень ╕ вноч╕ писала трудову б╕ограф╕ю паличками ╚трудодн╕в╩. Але х╕ба тод╕ боялися труднощ╕в ╕ труда? Молод╕, завзят╕. ╚Стара╓шся, щоб похвалили тебе, щоб люди не см╕ялися╩, ≈ безпосередньо д╕лилася Ольга Андр╕╖вна сво╖ми молодими спогадами. Згадувала ╕ те, як п╕сля вес╕лля вона з молодим чолов╕ком тулилася у його батьк╕в де прийдеться: на печ╕, на полику. Бо як зам╕ж ╕шла, не на хату дивилася, а на хлопця. Пот╕м стяглися вдвох на свою хатиночку. А вже цю, нову, в с╕мдесят╕ роки поставили. Новобудова довгобудом у них була. Сяку-таку коп╕йчину зберуть (бувало, задля цього й по 50 качок тримала) ≈ куплять кругляку чи цегли. Будувалися... Коло хати хазя╖н добрими й дужими руками посадив тод╕ чотирнадцять молодих яблуньок. Ох ╕ родючих! К╕лька й дос╕ в╕ддячують Литвинам винного кольору плодами. Он вони, яблун╕, ≈ висок╕ й крислат╕, б╕лою глиною п╕дмальован╕, б╕лоцв╕тими кучерями прикрашен╕, чекають л╕та красного, щоб догодити йому врожа╓м щедрим. Чекають, як ╕ мил╕ ╖хн╕ господар╕, на д╕тей, внук╕в, правнук╕в, як╕ наповнять дв╕р щасливим гомоном... Вчува╓ться мен╕ шелестом у високих кронах: ╚Не бар╕ться! Повертайтесь з далеких дор╕г до р╕дно╖ хати...╩ Треба збиратися вже додому. А не хочеться. Гарно тут, спок╕йно. Затишно. ╚Не хочеться ╖хати в╕д Вас╩, ≈ признаюся Ольз╕ Андр╕╖вн╕. А вона каже: ╚Оце ж ╕ дочка каже: так тут у Вас з татом добре, що не хочеться н╕куди йти зв╕дси...╩ Житомирська область. Верс╕я для друку На головну |
На весняному пол╕ЧитатиУкра╖на на м╕жнародному ринку зернаЧитатиКор╕в поменшало, свиней поб╕льшалоЧитатиГаз ≈ у п╕дземн╕ сховищаЧитатиП╕к недов╕ри до банк╕в уже минувЧитатиВ╕ра Ульянченко ≈ глава Секретар╕ату ПрезидентаЧитатиУ Черкасах закрили м╕стЧитати |
|
Назад 
